На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2025 року у справі № 705/1728/21
У справі ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 розписку, відповідно до змісту якої ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 гроші в борг у сумі 10 489,55 дол. США терміном на 1 місяць. На забезпечення цієї угоди зазначено житловий будинок, який знаходиться на АДРЕСА_1 і є приватною власністю ОСОБА_2. Також в розписці зазначено, що вона написана ОСОБА_2 власноручно, при пам`яті та в ясному розумі, без будь-якого тиску.
Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Установивши, що між позивачем і відповідачем укладено письмовий договір позики від 25 листопада 2019 року, згідно з яким відповідач отримала від позивача суму позики, однак у визначений строк коштів, одержаних у позику, не повернула, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неповернена сума боргу з вирахуванням вже сплачених коштів, а також 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені апеляційним судом у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/126538717
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року у справі № 127/2523/23
Убачається, що за клопотанням відповідача судом першої інстанції призначалася комплексна судова експертиза. При цьому, незважаючи на клопотання експерта про надання вільних зразків почерку відповідача, необхідних для проведення експертизи, зазначені зразки стороною відповідача так і не були надані, а відповідач жодного разу за весь час розгляду справи до суду не з`явився, що унеможливило проведення експертизи. При цьому судом до експертної установи направлялись матеріали справи з оригіналами боргових розписок, провадження у справі зупинялось на час проведення експертизи. Експертами ухвала суду про проведення експертизи залишена без виконання у зв`язку із ненаданням зазначених матеріалів.
Відповідно до статті 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Відтак, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про доведення факту існування між сторонами договірних правовідносин, для з`ясування якого була призначення по справі експертиза, від проведення якої відповідач ухилився. За клопотанням відповідача призначалась експертиза, він повідомлявся судом про розгляд справи для надання вільних зразків почерку, проте ухилився від подання експертам необхідних матеріалів.
Доказів належного виконання зобов`язань відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано, а також не доведено підтвердження обставин, на які він посилається в заявах по суті як на підставу своїх заперечень.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125673352
Про зловживання правом як підставу для відмови у стягненні боргу за договором позики
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2025 року у справі № 947/5939/20
Апеляційний суд при скасуванні рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних про стягнення боргу за договором позики із ОСОБА_3 та відмові в задоволенні цих вимог, міркував так, що підставою відмови є зловживання правом та заборони суперечливої поведінки.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач ОСОБА_1 не був учасником справи № 522/15525/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Отже, саме ОСОБА_1 не допускав суперечливої поведінки, а відповідні висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.
Разом з тим, апеляційний суд врахував, що учасники цивільного обороту, які є пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичі (батько і син), які вчиняють договір позики, чи ними складається розписка на підтвердження укладення договору позики, в яких вказано про передання грошових коштів на придбання певного конкретного майна з метою, зокрема, покладення на колишню дружину сина солідарного обов`язку щодо повернення позики, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно колишньої дружини сина. Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) правопорядок не може залишати поза реакцією, оскільки такі дії, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
До обставин, які дозволяють констатувати зловживання правом з метою покладення на колишню дружину сина солідарного обов`язку щодо повернення позики позивачем ОСОБА_1 разом із відповідачем ОСОБА_2 , в цій справі належать: вчинення договору позики від 17 лютого 2011 року між батьком (позивач, позикодавець), та сином позивача (позичальник відповідач); у розписці про передання грошових коштів від 17 лютого 2011 року вказано, що сином (позичальник відповідач) отримав кошти саме на придбання нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ; син позивача (позичальник, відповідач) визнав позов.
Апеляційний суд обґрунтовано вважав, що зловживання матеріальними правами є самостійною підставою для відмови у позові (частина третя статті 16 ЦК України). Оскільки, з урахуванням встановлених обставин, наявні підстави для висновку про зловживання правами, яке допущене позивачем ОСОБА_1 разом із відповідачем ОСОБА_2 , у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за договором позики із ОСОБА_3 слід було відмовити саме з указаної підстави.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 , проте частково помилився щодо мотивів такої відмови. Тому постанову апеляційного суду слід змінити у мотивувальній частині.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/129025048
Про стягнення боргу за договором позики та застосування обмежень щодо стягнення 3% річних у період воєнного стану
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2025 року у справі № 346/277/23
У справі, що переглядається, суди встановили, що між сторонами були укладені договори позики, в обумовлений в них строк відповідач зобов`язання не виконала, грошові кошти не повернула, тому наявні підстави для стягнення заборгованості. Оскільки позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити суму позики і 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України.
За таких обставин суди обґрунтовано частково задовольнили позовні вимоги.
Доводи касаційної скарги про те, що заявлення до стягнення з відповідача 3 % річних від простроченої суми за договором позики (безвідсотковий) від 31 січня 2019 року починаючи з 24 лютого 2022 року є таким, що прямо суперечить вимогам перехідних положень ЦК України, а тому не можуть підлягати до стягнення та бути включеними в загальну суму заборгованості за цим договором, безпідставні, оскільки суд апеляційної інстанції з урахуванням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а саме того, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних за період після 24 лютого 2022 року.
Аналіз пункту 3.3 договору позики від 14 лютого 2019 року свідчить, що підтвердженням отримання позики позичальником є відповідна розписка, написана ним власноруч (т. 1 а. с. 7). 14 лютого 2019 року відповідач власноруч підписала надруковану розписку, оригінал якої був у позивача та наданий ним суду (т. 1 а. с. 9). В судовому засіданні ОСОБА_2 визнала факт підписання зазначеної розписки. Тому суди зробили обґрунтований висновок про неповернення позики за договором від 14 лютого 2019 року.