Державний виконавець зобов’язаний враховувати квитанції та банківські перекази при обрахунку заборгованості зі сплати аліментів навіть без прямого зазначення призначення платежу
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2026 року у справі № 753/17359/24
Чинне законодавство не передбачає права та обов`язку у державного виконавця вимагати від боржника надання квитанцій із зазначенням призначення грошових переказів на ім`я стягувача й не враховувати безпосередньо копії наданих квитанцій.
Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у державного виконавця не було підстав не враховувати надані боржником квитанції під час визначення заборгованості зі сплати аліментів.
Реалізовуючи стандарт переважаючої переконливості в оцінці обставин справи, що переглядається, та доказів, поданих учасниками справи, виписки по рахунку без зазначення призначення платежу «аліменти», надану на підтвердження сплати боржником на користь стягувача аліментів, мають бути враховані державним виконавцем при обрахунку заборгованості ОСОБА_2 за аліментами, оскільки доказів на підтвердження наявності інших зобов`язань боржника перед стягувачем у матеріалах справи немає, як і не надано доказів відмови останньої від отримання грошових переказів від боржника, що також у сукупності з іншими доказами доводить, що грошові кошти, сплачені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , є саме аліментами на дитину.
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/136347868
Позови про зміну способу стягнення аліментів та про збільшення їх розміру є тотожними, якщо спрямовані на досягнення однакового результату стягнення аліментів
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 лютого 2026 року у справі № 562/1130/25
Звертаючись до суду з позовом про зміну раніше встановленого розміру аліментів у твердій грошовій сумі шляхом її збільшення, ОСОБА_1 мала на меті отримати рішення суду про захист її права на отримання аліментів на дітей у розмірі 1/3 частки всіх видів доходу ОСОБА_2 щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, у оскаржуваній постанові вказав на те, що позов у справі № 569/25414/23 про зміну способу стягнення аліментів не є тотожним позову у цій справі № 562/1130/25 про зміну розміру аліментів. Однак, суд апеляційної інстанції не врахував, що зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження з огляду на особливості Сімейного кодексу в частині регулювання утримання дітей батьками, тобто зазначені позовні вимоги неможливо однозначно та беззаперечно розмежовувати як винятково різні за правовою природою, способом правового регулювання та їх наслідками.
Колегія суддів надає оцінку тому, що за умови набрання законної сили рішенням суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у справі № 569/25414/23 про зміну способу стягнення аліментів та рішенням суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у справі № 562/1130/25 про зміну розміру аліментів держава візьме на себе зобов`язання з забезпечення примусового виконання однакових за змістом двох судових рішень про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у розмірі 1/3 частки всіх видів доходу ОСОБА_2 щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Колегія суддів наголошує на тому, що пред`явлені в обох справах позовні вимоги ОСОБА_1 спрямовані на збільшення розміру аліментів шляхом зміни способу їх стягнення і ці два поняття нерозривно пов`язані між собою, що вказує на безумовну тотожність заявлених позовних вимог у справах № 569/25414/23 та № 562/1130/25 з фактичних обставин саме цих двох справ. Іншим беззаперечним доводом тотожності позовних вимог є покладення на ОСОБА_2 ідентичного, тобто подвійного обов`язку зі сплати аліментів за умови задоволення вимог ОСОБА_1 за двома ідентичними позовами до тієї самої особи з тих самих підстав, що чинним законодавством не передбачено.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134383979
Пеня за прострочення сплати аліментів не підлягає стягненню за відсутності вини боржника та при помилковому розрахунку заборгованості державним виконавцем
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 521/10992/23
Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконавче провадження щодо виконання рішення суду про стягнення аліментів з 13 лютого 2015 року відкрито на підставі заяви ОСОБА_3 12 березня 2018 року, тому відсутні підстави для стягнення пені за період з 2015 року по березень 2018 року, з урахуванням того, що ОСОБА_2 після відкриття виконавчого провадження сплачував аліменти в тому розмірі, в якому зазначено виконавцем, в тому числі аліменти за минулі роки.
З урахуванням того, що в подальшому державним виконавцем здійснювались розрахунки по сплаті аліментів, які згідно наданих квитанцій сплачувались ОСОБА_2 у зазначеному розмірі з 2018 року, суд апеляційної інстанції вірно встановив, що відсутні підстави для нарахування пені.
Крім того, суд апеляційної інстанції вірно вказав, що з урахуванням неправильного розрахунку, зробленого державним виконавцем, що встановлено у справі № 521/260/20, дії ОСОБА_2 по сплаті аліментів не можуть вважатися такими, що виникли з вини боржника.
Також, судами встановлено, що з листопада 2021 року, з моменту смерті ОСОБА_3 , яка була стягувачем за виконавчим листом, державним виконавцем виконавче провадження було завершено та відкликано від ТОВ «Сомік» постанову про звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_2 .
У подальшому за заявою ОСОБА_1 12 вересня 2022 року провадження за виконавчим листом було відновлено, однак виконавцем за зазначений період часу було розраховано заборгованість.
Суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку, що дана заборгованість виникла не з вини ОСОБА_2 , який в свою чергу по січень 2024 року включно сплатив 262 322,00 грн, що включає в себе як сплату аліментів, так і сплату виниклої заборгованості.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134456328
Боржник має право оскаржувати розрахунок заборгованості за аліментами шляхом пред’явлення позову на загальних підставах
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 344/5004/24
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі № 344/2034/24, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався тим, що позивач не погоджується з проведеним державним виконавцем розрахунком заборгованості за аліментами, аргументуючи тим, що такий не підтверджений первинними документами, не зазначено розміру доходів боржника за період з квітня 2013 року до квітня 2018 року, джерела доходів, а також щомісячні суми аліментів, які підлягали стягненню; суд врахував, що позовна заява не містить будь-яких доводів стосовно стягувача за виконавчим провадженням ОСОБА_2 , яка не залучена до участі у справі.
При цьому у справі, яка переглядається, суди не врахували, що ОСОБА_1 в цій справі пред`явив позов, в тому числі до ОСОБА_2 , посилаючись на невизнання сплачених ним платежів через відділення АТ «Укрпошта», про що зокрема, свідчить обставини оскарження нею постанови державного виконавця ВДВС у місті Івано-Франківську Нагорняка І. Р. від 12 жовтня 2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 у зв`язку з виконанням виконавчого документа у повному обсязі та відсутністю заборгованості за аліментами.
Враховуючи викладене, позовні заяви ОСОБА_1 у справі № 344/2034/24 та у справі, яка переглядається, не є аналогічними, про що помилково вказали суди першої та апеляційної інстанцій у справі, яка переглядається.
Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що виключно стягувач аліментів вправі обирати спосіб судового захисту: або оскаржувати дії державного виконавця, або пред`являти позов на загальних підставах, оскільки такий висновок спростовується висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 5 квітня 2021 року у справі № 487/4219/20 (провадження № 61-18539св20), в якій касаційний суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про можливість пред`явлення такого позову саме боржником.
За таких обставини доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 5 квітня 2021 року у справі № 487/4219/20 (провадження № 61-18539св20), підтверджені під час касаційного перегляду справи.