Несумлінне виконання обов`язку щодо декларування відомостей, визначених статтею 46 Закону № 1700-VIІ
📌Постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 990/99/24
Частиною першою статті 46 Закону № 1700-VIІ передбачено, що в декларації зазначаються відомості, зокрема, про: об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право; отримані доходи суб`єкта декларування або членів його сім`ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, аліменти, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки, а також соціальні виплати та субсидії у разі виплати їх у грошовій формі та інші доходи; юридичні особи, трасти або інші подібні правові утворення, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї.
Ненадання позивачкою інформації щодо вартості належного їй майна унеможливлює оцінку Комісією законності його набуття, свідчить про обґрунтованість сумніву у джерелах походження майна.
Крім того, невжиття позивачкою достатніх заходів для з`ясування усіх обставин щодо свого фактичного майнового стану призвело до неповноти обов`язкових для відображення у деклараціях даних.
ОСОБА_1 не могла не знати й того, що безпідставно не задекларована повна інформація, що підлягає декларуванню згідно з вимогами закону, зазначення неповної інформації, невжиття достатніх заходів для з`ясування свого майнового стану та майнового стану членів сім`ї у частині відомостей, які за законом мають бути задекларовані, невжиття заходів для виправлення допущених у деклараціях помилок можуть бути розцінені Комісією як обставини, що викликають обґрунтований сумнів у її доброчесності як кандидата на посаду судді.
Комісія не перешкоджала позивачці у наданні відомостей, зокрема, про вартість майна, однак позивачка вважала, що надання таких відомостей не є її обов`язком.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Комісія була позбавлена можливості оцінити співвідношення доходів та видатків, оскільки відсутня інформація про вартість видатків, пов`язаних з придбанням майна, а отже, відсутні вихідні дані оцінки обов`язкового критерію.
Щодо перебування позивачки одночасно під присягою державного службовця та присягою адвоката слід зазначити таке:
Так, відповідно до пункту 12 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII у декларації зазначаються відомості про входження суб`єкта декларування до керівних, ревізійних чи наглядових органів громадських об`єднань, благодійних організацій, саморегулівних чи самоврядних професійних об`єднань, членство в таких об`єднаннях (організаціях) із зазначенням назви відповідних об`єднань (організацій) та їх коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 5076-VI НААУ є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об`єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування.
Рекомендації щодо відображення в декларації відомостей про те, що суб`єкт декларування є членом НААУ (навіть якщо право на заняття адвокатською діяльністю зупинено), містяться в роз`ясненнях НАЗК від 29 грудня 2021 року та роз`ясненнях від 13 листопада 2023 року, які представлені на сайті цього органу у відкритому доступі.
З огляду на зазначене висновки Комісії, що ОСОБА_1 мала б зазначити інформацію про членство НААУ в декларації, є правильними.
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125933384
Покликання Комісії у Спірному рішенні на деякі факти щодо повноти декларування, а також аргументи, які наведені у цьому зв`язку, у своїй сукупності не розкрили обставин, які вказують саме на несумлінне ставлення позивачки до заповнення декларацій
📌Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 990/71/24
Зі змісту Спірного рішення та пояснень відповідача можна зрозуміти, що Комісія сумнівається у відповідності кандидатури позивачки на посаду судді критерію доброчесності й цей висновок основується на тому, що в деклараціях за 2016 та 2022 роки не зазначені: відомості про вартість квартири і транспортного засобу марки «Volkswagen Tiguan», який належить чоловіку позивачки, та дані про закордонний паспорт чоловіка, а також на твердженні про не підвищення професійного рівня довше чотирьох років та невідповідності критерію компетентності.
Велика Палата гадає, що не відображення в деклараціях позивачки за 2016, 2022 роки відомостей про вартість майна, про яке мовиться у Спірному рішенні, мало б щонайменше спонукати ВККС розібратися з причинами, через які так сталося, або, принаймні, створити умови, за яких кандидат на посаду судді мала б змогу глибше пояснити ситуацію, щодо якої в Комісії виникли перестороги. Відтак з`ясовані обставини у своїй сукупності мали б бути висвітлені у рішенні за наслідками співбесіди й слугувати основою для відповідних мотивів та висновків.
Подібний підхід засвідчив би, з одного боку, ретельність Комісії до оцінювання кандидата на посаду судді, а з іншого - запобіг би виникненню ситуації, коли висновок про недоброчесність кандидата на посаду судді витікає, до якоїсь міри, з хитких припущень про помилки у декларації, основаних на самому факті відсутності певної інформації, але без підтверджень того, що ця [незадекларована] інформація була.
Покликання Комісії у Спірному рішенні на деякі факти щодо повноти декларування, а також аргументи, які наведені у цьому зв`язку, у своїй сукупності не розкрили обставин, які вказують саме на несумлінне ставлення позивачки до заповнення декларацій, із чим пов`язаний висновок про невідповідність кандидатки критерію доброчесності. Іншими словами, обсяг і зміст висловлених у Спірному рішенні тверджень у зіставленні з фактами, які зацікавили Комісію під час співбесіди, недостатні для того, щоби вважати обґрунтованим висновок про невідповідність кандидатури позивачки критерію доброчесності як однієї з умов, з якою пов`язується доступ до посади судді.
З уваги на висловлені міркування Велика Палата, у підсумку, вважає квапливим висновок Комісії про невідповідність ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики, й тому ухвалене за результатами співбесіди Спірне рішення не може вважатися обґрунтованим та вмотивованим, як того вимагають приписи частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, у зв`язку із чим це рішення підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини третьої статті 88 згаданого Закону.
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/123602975
Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним зауважити, що придбання особою майна за цінами, нижчими за середньоринкову вартість аналогічних товарів (зокрема, транспортерних засобів), саме по собі не вказує на недоброчесність кандидата на посаду судді
📌Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24
В оспорюваному рішенні ВККС свій висновок про невідповідність позивачки критеріям доброчесності пов`язала, зокрема, із сумнівами щодо дійсності вказаної позивачкою у декларації за 2022 рік вартості автомобілів «Volkswagen Transporter» 2000 року випуску в сумі 40 000 грн та «Daewoo Lanos» 2004 року випуску в сумі 45 000 грн, які чоловік позивачки придбав у 2018 році. Як можна зрозуміти зі змісту оспорюваного рішення, цей сумнів у Комісії виник на тій підставі, що під час співбесіди на запитання про надання документів на підтвердження зазначеної в декларації за 2022 рік вартості цих автомобілів позивачка пояснила, що копії договорів купівлі-продажу, на підставі яких вони були придбані, не збереглися. При цьому Комісія зауважила, що постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 встановлено граничну суму розрахунків готівкою, яка для фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, становила 50 000 грн, у зв`язку із чим припустила, що така ціна могла сприяти уникненню обов`язку використовувати для здійснення розрахунків за договорами купівлі-продажу банківські установи і проходити фінансовий моніторинг.
Своєю чергою, на обґрунтування заявлених у цій справі позовних вимог позивачка стверджувала, що така ціна зазначених автомобілів була погоджена сторонами при укладені договорів купівлі-продажу, враховуючи, зокрема, стан автомобілів, які потребували зварювальних та відновлювальних робіт. При цьому договори були подані до сервісних центрів МВС для оформлення права власності та отримання технічних паспортів на автомобілі.
У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним зауважити, що придбання особою майна за цінами, нижчими за середньоринкову вартість аналогічних товарів (зокрема, транспортерних засобів), саме по собі не вказує на недоброчесність кандидата на посаду судді, якщо відсутні фактичні дані, які б доводили вчинення особою протиправних дій, що можна було б трактувати як нечесність, чи невідповідність рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, чи наміри приховати дійсну вартість майна з інших підстав.
Наведене у підсумку дає підстави стверджувати, що викладені ВККС в оспорюваному рішенні мотиви щодо невідповідності позивачки вимогам доброчесності, пов`язані з придбанням її чоловіком автомобілів «Volkswagen Transporter» та «Daewoo Lanos» за ціною, яку ВККС вважала заниженою, є необґрунтованими, суб`єктивними і такими, що зроблені фактично на підставі припущень про те, що ціна зазначених автомобілів, яку позивачка вказала у декларації, могла сприяти уникненню обов`язку використовувати для здійснення розрахунків банківські установи і проходити фінансовий моніторинг, за відсутності належних доказів, які доводили б недоброчесність позивачки, яка полягає, зокрема, у її нечесносності чи її намірі приховати дійсну вартість майна з інших підстав.
В оспорюваному рішенні ВККС свій висновок про невідповідність позивачки критеріям доброчесності пов`язувала також із наявністю чисельних помилок, які вона допускала при заповненні декларацій, невжиттям належних заходів з метою подання повної і точної інформації в деклараціях. Як можна зрозуміти зі змісту оспорюваного рішення, Комісія вважала, що наведена поведінка позивачки свідчить про її несумлінне виконання обов`язку щодо декларування відомостей, визначених статтею 46 Закону № 1700-VII.
Також, сам лише факт відсутності доказів на підтвердження вжиття позивачкою заходів щодо приведення у відповідність розбіжностей між фактичною площею належної їй частини житлового будинку загальною площею 66,1 м 2, розташованого у місті Черкаси, та визначеною в договорі купівлі-продажу і технічному паспорті, про що зауважила Комісія в оспорюваному рішенні, за відсутності доказів, які б підтверджували, що позивачка виявила таку помилку у визначений частиною четвертою статті 45 Закону № 1700-VII строк, однак не подала виправлену декларацію, на переконання Великої Палати Верховного Суду, не може слугувати підставою для визнання ОСОБА_1 недоброчесною.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду висновує, що спірне рішення не відповідає вимогам частини третьої статті 79-5 Закону № 1402-VIII, а також критеріям обґрунтованості, безсторонності та розсудливості, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/123081974
Те, що ВККС у своєму рішенні надала роз`яснення не такі, як очікувала (бажала, сподівалася) позивачка, не може свідчити про протиправну бездіяльність ВККС
📌Постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2024 року у справі № 990/60/24
Відповідно до обставин справи позивачка є суддею і на неї, зокрема, покладений обов`язок щорічно у визначений строк подавати декларацію доброчесності судді.
Було встановлено також, що в мережі «Інтернет» є публікація, зі змісту якої можна зрозуміти, що у позивачки [наче] є документи, які доводять наявність у неї громадянства іншої держави (російської федерації).
Розуміючи про необхідність заповнення декларації доброчесності судді, позивачка звернулася до Комісії з проханням надати роз`яснення щодо заповнення пунктів 15 та 16 декларації.
Після отримання на своє звернення відповіді від ВККС, яка була оформлена відповідним рішенням Комісії, позивачка розцінили її такою, що не містить відповідей на порушені у звернені питання (не на всі питання), а ненадання повної і прикладної відповіді на звернення кваліфікувала як прояв протиправної бездіяльності останньої, яка виразилася у неналежному розгляді її звернення про надання роз`яснення.
Те, що ВККС у своєму рішенні надала роз`яснення не такі, як очікувала (бажала, сподівалася) позивачка, не може свідчити про протиправну бездіяльність ВККС.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту заявлення позивачкою того, що у її зверненні містилося п`ять питань, а ВККС надала відповідь тільки на два, а важливим є підтвердження того, що орган не вчинив дій які підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, тобто фактично не були виконані. Крім того значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Декларування як спосіб зовнішнього контролю публічних осіб, зокрема і суддів, полягає у наданні декларантом (суддею) відповідей на поставлені питання, зміст і суть яких закладений з метою отримання інформації щодо правдивості (точності) заповнення декларації. Кожен із декларантів, з урахуванням своїх життєвих ситуацій, самостійно заповнює форму декларації і ставить установлені правилами позначки.
Зобов`язання судовим рішенням роз`яснити у бажаний спосіб (особи, яка звертається до суду) правила заповнення декларації буде суперечити меті декларування та у такий спосіб суд підмінить орган, на який покладений обов`язок щодо роз`яснення, що є неприпустимим.
Підсумовуючи викладене, Велика Палата вважає, що судове рішення суду першої інстанції не містить передумов, які б переконували в тому, що всупереч фактам, які описала позивачка, суд хибно визнав, що Комісія діяла у межах своїх повноважень, на підставі закону, несвавільно, недискримінаційно, або ж, навпаки, вдалася до протиправної бездіяльності.
ВККС розглянула звернення позивачки щодо роз`яснення пунктів 15, 16 декларації доброчесності судді, ухвалила, за наслідками такого звернення, у законний спосіб відповідне рішення, виклала у цьому рішенні (його додатку) свої міркування, у межах повноважень, рішення ухвалене повноваженим складом та підписано всіма членами Комісії.
Те, що позивача не сприймає змісту спірного рішення, не може свідчити про те, що Комісія діяла протиправно або ж вчиняла протиправну бездіяльність і такі дії / бездіяльність порушують чи зачіпають права чи інтереси позивачки.
Отож в аспекті обставин і аргументів, які ВККС виклала в спірному рішенні, обставин та мотивів, наведених в оскарженому судовому рішенні, Велика Палата вважає, що ні в суду першої інстанції, ні у Великої Палати немає вагомих, достатніх підстав для втручання в оскаржуване рішення ВВКС, оскільки це рішення не видається і не є незаконним, надмірно формальним, свавільними, явно несправедливим, номінальним, декларативним чи таким, що містить істотні порушення здійснення процедури розгляду, за яких таке рішення Комісії не може залишатися в силі.