Дайджест правових позицій ВC у спорах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням
Недоведеність підробки підпису не спростовує законність звернення стягнення на предмет іпотеки
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2026 року у справі № 755/1983/18
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 02 березня 2017 року ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу заставної № 1906003/000-КФІ/14/КЗ, за яким покупцеві шляхом індосаменту було передано заставну серії АА № 000427, видану 19 листопада 2015 року на підставі договору іпотеки від 19 червня 2014 року, укладеного з ОСОБА_4 на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 19 червня 2014 року. Заставна посвідчувала право її власника на отримання виконання за кредитним договором та право звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
Факт передання заставної підтверджується індосаментом на її зворотному боці із зазначенням покупця, дати передачі, стану заборгованості, підпису уповноваженої особи та відбитка печатки товариства.
03 березня 2017 року ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_4 з письмовою вимогою про повернення заборгованості у сумі 104 671,97 грн із попередженням про звернення стягнення щодо предмета іпотеки, яка була вручена 06 березня 2017 року. У зв`язку з невиконанням вимоги 27 квітня 2017 року ОСОБА_5 звернув стягнення на іпотечне майно, зареєстрував за собою право власності на квартиру та у серпні 2017 року відчужив її відповідачу ОСОБА_1 .
Доводи ОСОБА_4 про неотримання нею вимоги про повернення боргу та підроблення підпису на експрес-накладній ТОВ «Нова пошта» є безпідставними, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
У межах цивільної справи № 755/1983/18 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року була призначена судово-почеркознавча експертиза на підставі копії експрес-накладної, однак у зв`язку з ненаданням оригіналу документа експертне дослідження провести не вдалося, про що КНДІСЕ повідомив суд листом від 20 грудня 2019 року. Надалі ОСОБА_4 не заявляла клопотань про повторне призначення експертизи, у тому числі після передачі справи іншому судді.
Під час апеляційного розгляду заявнику було роз`яснено її право та обов`язок надати докази підробки підпису або заявити клопотання про призначення відповідної експертизи, однак вона цим правом не скористалася, у наступне судове засідання не з`явилася та відповідних клопотань не подала.
За відсутності належних і допустимих доказів підробки підпису або порушення ОСОБА_5 порядку направлення вимоги, а також з огляду на недоведеність інших доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами першої та апеляційної інстанцій про правомірність дій ОСОБА_5 під час звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133212363
Оплата комунальних послуг, ремонт і звернення до комунальних служб не є доказами проживання у житлі
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2026 року у справі № 758/16086/18
У справі, що переглядається суди встановили, що ОСОБА_1 проходив службу в державній пожежній охороні з 22 лютого 1988 року і звільнений у запас ЗСУ 27 жовтня 2015 року; у 1996 році ОСОБА_1 надано для проживання двокімнатне житлове приміщення АДРЕСА_9 , на сім`ю у складі трьох осіб: ОСОБА_1 і його дітям: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Законність такого вселення позивач не заперечував; ОСОБА_1 стверджує, що з 1996 року він, його син та дочка постійно проживають у спірному приміщенні, до відзиву на позов долучив, зокрема, копії квитанцій про сплату ним комунальних послуг за період квітень-серпень 2018 року, за травень, червень 2017 року (т. 3, а. с. 75-89), рахунки на оплату комунальних послуг; згідно з наданими позивачем комісійними актами у спірному приміщенні ОСОБА_1 з 2016 року тривалий час не проживає.
Судами як на підставу переривання строку тимчасової відсутності ОСОБА_1 зазначено, що 26 грудня 2016 року він провів зміну (встановлення) газового приладу, протягом 2017 року неодноразово звертався до ПАТ «Київенерго» з вимогами про проведення обстеження системи підключення електроживлення до його приміщення, з подальшим складанням за його участю різного роду актів про незаконне підключення до лічильника мешканців квартири № 6 та місць загального користування, з листопада 2017 року по березень 2018 року проводив ремонт як місць загального користування гуртожитку (ремонт даху), так і самого спірного приміщення № 10. Тому суди зробили висновок, що відсутні підстави вважати, що із серпня 2017 року по день звернення до суду з цим позовом відповідачі у спірному приміщенні не проживають більше шести місяців без поважних причин, відповідачі не втратили інтерес до спірного приміщення.
Однак зміна (встановлення) газового приладу, звернення до ПАТ «Київенерго» з вимогами про проведення обстеження системи підключення електроживлення, проведення ремонту, оплату комунальних послуг не свідчать про проживання ОСОБА_1 у спірному житловому приміщенні.
Комісійні акти УДПО ГУ МВС в м. Києві про відсутність проживання ОСОБА_1 у спірному приміщені з 26 вересня 2016 року по 02 грудня 2018 року охоплює період у понад 2 роки, якими підтверджується періодичне проживання в ньому сторонніх осіб, а не ОСОБА_1 та його дітей. Працівниками УДПО ГУ МВС в м. Києві складено 499 таких актів, обставин на спростування яких суди не встановили.
Колегія суддів акцентує увагу, що вирішуючи питання про позбавлення особи права користування житлом суди мають застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Однак суди не надали належної оцінки доводам позивача, що ОСОБА_1 з дітьми у спірному приміщенні постійно не проживає, підставам позовних вимог ГУ ДСНС України у м. Києві, зокрема, щоОСОБА_1 в списках працівників управління, які потребують поліпшення житлових умов, не перебуває, але в якому перебуває 213 сімей, які потребують надання жилої площі в гуртожитку, не спростували доводів щодо проживання ОСОБА_1 в іншій квартирі, що належить дружині ОСОБА_1 - ОСОБА_9 , право користування якою ОСОБА_1 декларував з 2012 року.
З урахуванням викладеного та з огляду на тривалість та безперервність перевірок щодо непроживання відповідачів у спірному житловому приміщенні висновки судів, що складаючи акти про відсутність відповідачів у спірній квартирі в гуртожитку позивач не досліджував наявність у квартирі речей відповідачів, а також причини і характер їх відсутності (постійний чи тимчасовий), непропорційність втручання у права володіння відповідачем спірним житловим приміщенням у гуртожитку ГУ ДСНС України у м. Києві, є передчасними.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133782564
Акти про відсутність особи в квартирі не є достатнім доказом втрати права користування житлом
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2026 року у справі № 754/14206/19
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги до ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки відповідачка набула право користування спірним житлом на законних підставах як член сім`ї попереднього наймача, а позивачка не надала достатніх і достовірних доказів непроживання відповідачки у спірній квартирі без поважних причин понад шість місяців. Доказів того, що ОСОБА_2 має інше житло, позивачка також не надала.
Апеляційний суд правильно зауважив, що надані позивачем акти підтверджують лише ту обставину, що станом на дату складення актів відповідач не проживала у спірній квартирі, в актах не вказано, з якого часу відповідач не проживає у спірній квартирі, та не зазначено причин такого непроживання.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені апеляційним судом у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/136318657
Власник квартири не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм житлом
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2026 року у справі № 372/3150/24
Звертаючись до суду із цим позовом позивач вказувала, що ОСОБА_2 втратив право користування жилим приміщенням, адже вибув на постійне місце проживання до іншого населеного пункту, а позивач набула право користування, оскільки вселилась до спірного житла за згодою наймача і тривалий час вела з ним спільне господарство.
Суди встановили, що позивач у 1987 році вибула на нове місце проживання до м. Києва та з 1993 року проживає у квартирі АДРЕСА_4 , яка належить їй на праві власності.
Встановивши, що позивач втратила право користування спірним житловим приміщенням у зв`язку із створенням нової сім`ї та переїздом на нове місце проживання, за життя наймача не ініціювала питання про реалізацію свого права на проживання у квартирі, є власником іншого нерухомого майна, де зареєстрована, відвідувала спірну квартиру епізодично суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права користування спірним житлом.
При цьому, у цій справі суди встановили, що ОСОБА_2 постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 , а у період воєнного стану тимчасово проживає за кордоном, куди він виїхав у службове відрядження.
Згідно з частинами третьою, четвертою, п`ятою статті 9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.
Оскільки позивач не довела неповажності причин непроживання відповідача, який був єдиним наймачем і набув право власності на спірну квартиру внаслідок приватизації, суди дійшли правильного висновку, що відповідач як власник спірного майна не може бути визнаний таким, що втратив право користування своєю власністю та обґрунтовано відмовили у задоволенні цих вимог.