Притягнення до відповідальності за статтею 184 КУпАП саме по собі не є підставою для позбавлення батьківських прав
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2026 року у справі № 331/1705/25
Встановивши, що позивач не довів наявності виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, зокрема свідомого та умисного ухилення від виконання нею батьківських обов`язків, врахувавши відсутність втрати нею інтересу до участі у вихованні дитини та наявність наміру відновити відносини з донькою, а також те, що її проживання за кордоном об`єктивно ускладнює безпосередню участь у вихованні, зважаючи, що сама по собі думка дитини не є визначальною підставою для позбавлення батьківських прав, а висновок органу опіки та піклування є необґрунтованим і ґрунтується лише на відомостях, наданих позивачем, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач була притягнута до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП, висновків судів не спростовують. Сам по собі факт притягнення особи до адміністративної відповідальності за цією статтею не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137886355
Сам факт несплати аліментів не є підставою для позбавлення батьківських прав
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2026 року у справі № 638/5135/23
Хоча суд першої інстанції задовольнив вимогу про позбавлення батьківських прав, однак не встановив жодних обставин, які би вказували на те, що відповідач не бажає спілкуватися із сином, брати участь у його вихованні й утриманні, що він остаточно та свідомо самоусунувся від виконання цих обов`язків. Апеляційний суд навпаки зазначив, що відповідач не втратив інтерес до участі у вихованні дитини, прагне відновити відносини з нею.
Тривалий конфлікт сторін, проживання сина з позивачкою та вітчимом далеко від місця перебування відповідача, відсутність в останнього даних про засоби зв`язку із дитиною могли впливати на можливість його участі у вихованні сина. Суди та Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради зафіксували, зокрема, інформацію від батьків відповідача про те, що позивачка обмежила доступ до дитини навіть для бабусі та дідуся, з якими та проживала до 2016 року. Незважаючи на таке ставлення відповідача до виконання батьківських обов`язків, яке не можна вважати сумлінним (і на це правильно звернули увагу суди попередніх інстанцій), він проти позбавлення його батьківських прав заперечував, стверджував, що хоче відновити відносини із сином.
Розірвання сімейних відносин батьків, зокрема, з ініціативи одного з них, може погано впливати на ставлення дитини до батьків або до того з них, хто ініціював припинення цих відносин. Те, що тривалий час відповідач, проживаючи в іншому місті та, ймовірно, не маючи засобів для зв`язку із сином, не бачився із ним, не є безумовною ознакою умисного нехтування батьківськими обов`язками. Лише наявність боргу за аліментами на дитину не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Сукупності обставин, які б дозволяли виснувати саме про умисне ухилення від виконання обов`язків щодо виховання сина, суди не встановили. Факти, які вимагають такого позбавлення, а також пропорційність цього заходу втручання у право відповідача на повагу до сімейного життя меті забезпечення якнайкращих інтересів дитини, позивачка, як вказав апеляційний суд, не довела.
Інакше кажучи, суд апеляційної інстанції правильно виснував про відсутність доведених підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав. Установлені судами попередніх інстанцій обставини у сукупності не вказують на безумовне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків стосовно сина, зокрема, на винну поведінку, остаточне та свідоме самоусунення від виконання цих обов`язків, втрату інтересу до участі у вихованні й утриманні дитини, відсутність наміру відновити з нею стосунки. Тому задоволення позову про позбавлення батьківських прав відповідача, який виявляє бажання брати участь у вихованні сина та у спілкуванні з ним, не відповідало б найкращим інтересам дитини, тобто було б непропорційним меті забезпечення таких інтересів.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, які навела позивачка. За змістом оскарженої постанови висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із висновками Верховного Суду щодо застосування норм СК України у справах, на які звернула увагу позивачка.
З огляду на викладене правильним є висновки апеляційного суду про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини та необхідність його попередження про зміну ставлення до виховання дитини з покладенням на третю особу як орган опіки та піклування контролю за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137568303
Негативне ставлення дитини до батька саме по собі не є підставою для позбавлення його батьківських прав
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 569/7082/24
За обставинами цієї справи, неповнолітній син сторін ОСОБА_3 наполягає на позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав, посилаючись зокрема на те, що він не налагодив зв`язок із ним, не цікавиться його життям та не бере в ньому участі.
Суд апеляційної інстанції враховував висловлену думку дитини системно, з`ясував фактичні обставини справи, дослідив та надав належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності та ухвалив судове рішення всупереч думці дитини, оскільки цього вимагають її інтереси.
У контексті наведеного Верховний Суд зазначає, що наявність у дитини образи на батька та, відповідно, негативне ставлення до нього, не свідчить про те, що вона усвідомлює наслідки позбавлення його батьківських прав та свідомо бажає розірвати з ним сімейні стосунки, а тому ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення в супереч думці ОСОБА_5 є виправданим.
Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Отже, встановивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, а також обставин, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про неможливість змінити поведінку відповідача у кращу сторону, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 .
Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунками між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.
Суд апеляційної інстанції попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з сином, брати участь у його вихованні, розвитку та піклуванні.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134540352
Нез'ясування думки дітей та неповне дослідження обставин є підставою для скасування рішення у справі про позбавлення батьківських прав
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2026 року у справі № 444/152/25
В оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_3 проходить службу в Збройних силах України з 2021 року, а отже не може проживати разом із дітьми.
Водночас суд першої інстанції належно не обґрунтував, яким чином зазначені обставини унеможливлюють спілкування батька з дітьми, зокрема засобами телефонного зв`язку, надання матеріальної допомоги на утримання дітей, зважаючи ще й на те, що суду першої інстанції ОСОБА_1 надав витяг із наказу командира військової частини від 05 серпня 2024 року № 230, згідно з яким солдату військової служби за контрактом ОСОБА_3 призупинено військову службу.
На жодному етапі провадження у справі суди не заслуховували дітей (яким на час вирішення спору судом першої інстанції було 10, 7 та 5 років, відповідно), не з`ясували їхньої прихильності та ставлення до кожного з батьків та дядька, тобто не забезпечили їх права бути почутими у вирішенні питань, що стосуються їх особисто.
Не з`ясував зазначених обставин і орган опіки та піклування при складенні висновків про позбавлення відповідачів батьківських прав та призначення опікуном малолітніх дітей ОСОБА_1 .
Згідно з частиною другою статті 12 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на наведене, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції інстанції.