Короткий зміст позовних вимог:
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, у якому просив розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений 26 червня 2009 року між ним і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пелех О. З. і зареєстрований в реєстрі за № 653.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що після розірвання шлюбу у 1981 році він проживав один у належній йому квартирі на АДРЕСА_1 . У зв`язку з наявністю ряду вікових хронічних захворювань, постійним лікуванням у нього виникла потреба у сторонньому догляді. 26 червня 2009 року між ОСОБА_3 і ним укладено договір довічного утримання (догляду). За умовами договору позивач передав у власність відповідача належну йому квартиру. Відповідач зобов’язалась забезпечувати його утриманням (доглядом) довічно на умовах цього договору. Згідно з п. 7 договору відповідач зобов’язалась довічно утримувати його і доглядати, зокрема, забезпечувати харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну; щомісяця оплачувати комунальні послуги за квартиру у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг. Зазначає, що 25 листопада 2009 року він вийшов на пенсію у зв`язку з інвалідністю другої групи загального захворювання. 3 того часу регулярно лікувався амбулаторно і стаціонарно. Стверджує, що фізіологічний стан не дозволяв йому (позивачу) самостійно вільно пересуватись. Значна частина захворювань пов’язана з неналежним харчуванням і антисанітарією в квартирі. Вказує, що за увесь час численних відвідин лікарень відповідач його не супроводжувала. ОСОБА_2 не цікавилась станом його здоров’я, не придбавала для нього медикаменти. Також відповідач допустила наявність заборгованості з оплати комунальних послуг перед ОСББ «Сихівчани-1», яка становить 31 484 грн. 16 травня 2023 року комісія ОСББ «Сихівчани-1» склала акт обстеження житлово-побутових умов, яким підтверджено незадовільний стан проживання. Умови договору щодо надання грошового утримання відповідач частково виконувала, однак догляду не надавала.
У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила розірвати договір довічного утримання (догляду) від 26 червня 2009 року та визнати за нею право власності на 4/5 частини квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 40,8 кв. м.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилалася на те, що з часу укладення договору довічного утримання (догляду), упродовж більш як 14 років, належним чином виконувала умови договору довічного утримання, а саме: надала одноразове грошове утримання, що визначено сторонами у розмірі 30 000,00 грн, здійснювала оплату щомісячних платежів, які встановлені договором, надавала можливість ОСОБА_1 проживати у спірній квартирі. За таких обставин вважає справедливим залишити їй 4/5 частини спірної квартири шляхом визнання за нею права власності. Договір просить розірвати з підстав неможливості його подальшого виконання, у зв`язку з обставинами, що мають істотне значення, а саме те, що вона перебуває за межами України, де супроводжує свою матір ОСОБА_4 , яка хворіє на важку форму онкології, та займається організацією її лікуванням, у зв`язку з чим не має можливості виконувати умови договору довічного утримання (догляду).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Сихівський районний суд м. Львова рішенням від 30 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Розірвав договір довічного утримання (догляду), укладений 26 червня 2009 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пелех О. З. та зареєстрований в реєстрі за № 653. У задоволенні зустрічного позов ОСОБА_2 відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач потребував догляду за віком і станом здоров`я. У пункті 1 договору сторони визначили предмет договору - утримання (догляд), тому відповідач згідно з засадами справедливості повинна була здійснювати такий догляд, виявляючи піклування і турботу щодо позивача. Відповідач неналежно виконувала умови договору щодо надання щомісячного грошового утримання позивачу, а також щодо надання догляду позивачу.
Короткий зміст рішення апеляційного суду:
Львівський апеляційний суд постановою від 23 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником Асташкіним А. В. , залишив без задоволення, а рішення Сихівського районного суду міста Львова від 30 липня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Асташкін А. В. як представник ОСОБА_2 , просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 липня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня 2025 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 753/18667/20, від 25 березня 2021 року у справі № 638/9782/16-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 640/9865/18; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - статті 744 та частини першої статті 749 ЦК України, а також пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України; суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Як на обґрунтування заявлених вимог посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Умовами договору не передбачено обов`язку ОСОБА_2 щодо здійснення догляду за ОСОБА_1. Договір довічного утримання, укладений з урахуванням вільного волевиявлення відчужувача, недійсним не визнавався. Під час дії договору позивач не звертався із пропозиціями щодо внесення змін до договору у зв`язку із потребою додаткових видів матеріального забезпечення та/або догляду. Відповідач належним чином виконувала умови договору щодо надання щомісячного грошового утримання.
У суді першої інстанції сторона відповідача заявляла про застосування позовної давності до вимоги ОСОБА_1 , однак суд зробив загальний висновок про неналежність виконання умов договору щодо надання щомісячного утримання без визначення періоду, що позбавляє можливості перевірити застосування позовної давності.
Суди не взяли до уваги докази, подані відповідачем, на підтвердження виконання умов договору. Суди не встановили конкретний розмір заборгованості та період прострочення сплати грошового утримання.
Також ОСОБА_2 в порядку статті 253 ЦПК України подавала заперечення на ухвалу суду першої інстанції, якою було частково відмовлено у витребуванні у банку запитуваної інформації та витребувано виписку про рух коштів лише в частині надходження коштів від ОСОБА_6 . Разом з тим відповідач надала копії квитанції на підтвердження належного виконання умов договору, які не відображені у виписці про рух коштів, оскільки зазначені як операція «поповнення карти готівкою».
Спірний договір підлягає розірванню з підстав, наведених у зустрічному позові.
Позиція Верховного Суду:
Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Аналіз статті 744 ЦК України свідчить, що законодавець, передбачивши можливість визначення в договорі обов`язків як з утримання, так і догляду, розмежував указані поняття. Так, утримання характерне для зобов`язань майнового характеру, в той час як догляд, з-поміж іншого, може полягати в конкретних діях, турботі та опікуванні набувача над відчужувачем у силу його похилого віку та потребі в сторонній допомозі.
Конструкція статті 744 ЦК України вказує й на те, що умовами договору може бути передбачено як утримання або догляд так і утримання разом з доглядом.
Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
За правилами статті 751 ЦК України, матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).
У пункті 7 договору сторони домовились, що утримання (догляд), у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент, який оцінюється у розмірі 500 грн на місяць, які будуть надаватись ОСОБА_1 щомісяця.
Також сторони домовились, що ОСОБА_3 зобов’язана щомісяця сплачувати комунальні послуги за квартиру у терміни, встановлені відповідними договорам. До оплачувальних комунальних послуг належать: плата за користування природним газом, теплопостачання, водопостачання та електроенергія в обсязі до 150 кВ абонентська плата за телефон (крім міжнародних і міжміських розмов). Набувач має право передавати гроші за вказані вище комунальні послуги безпосередньо відчужувачу для їх оплати останнім.
Отже, згідно з умовами оспорюваного договору, обов`язок набувача за договором полягає у здійсненні матеріального утримання та сплаті комунальних послуг.
Відповідно до статтей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Висновок:
У цій справі, погоджуючи в договорі саме грошовий еквівалент утримання, сторони реалізували принцип свободи договору. Крім того, відповідно до статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.
Задовольняючи первісний позов, суди помилково вважали, що ненадання догляду набувачем свідчить про істотне невиконання умов договору та є підставою для його розірвання, адже умовами договору не передбачено конкретних обов`язків з догляду (опікування). Тому задоволення позову з цих підстав та розірвання договору суперечить як закону, так і умовам укладеного між сторонами договору.
Разом із тим суди не врахували, що однією з підстав позову ОСОБА_1 визначив наявність заборгованості зі сплати за комунальні послуги, обов`язок сплати яких умовами договору покладено на ОСОБА_2 .
Суди не з`ясували обставин щодо наявності чи відсутності заборгованості по сплаті комунальних послуг і не надали оцінки тому, чи виконувала набувач умови договору в цій частині, що має суттєве значення для вирішення справи.
Крім того, суди не спростували доводів відповідача за первісним позовом про сплату коштів у більшому розмірі, ніж встановлено договором, не встановили обсягу здійсненої переплати і періоди, за які вона була внесена, та не визначили, за який саме час умови договору в частині матеріального забезпечення не виконувались.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, належним чином не перевірив правильність висновків суду першої інстанції, не дослідив і не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, не встановив усіх фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, у результаті чого не встановив дійсного виконання чи невиконання умов договору довічного утримання набувачем, тобто всупереч вимогам частини п`ятої статті 12 ЦПК України не сприяв усебічному та повному з`ясуванню обставин справи, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
На стадії касаційного розгляду справи Верховний Суд не має процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на норми статті 400 ЦПК України.
Оскільки вирішення зустрічного позову залежить від результату розгляду первісних вимог, рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову також підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Ураховуючи, що апеляційний суд не виконав вимог, передбачених процесуальним законодавством щодо встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, постанова суду не є законною і обґрунтованою, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.