Поки мати перебувала в комі, батько визнав місце проживання дитини за собою на підставі рішення суду, виїхав за кордон і оформив громадянство для себе і дитини, де проживали більше 2 років. Батько перешкоджає матері, яка проживає окремо, у вихованні спільної дитини та спілкуванні з нею. Чи є сенс подавати в суд позов про визначення способу участі матері у вихованні спільної дитини?

 Відповідно до положень ст. 157 СК України, той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів (ч.1 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов’язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Також згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками.

Контакт з дитиною - реалізація матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини (абз. 21 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Той із батьків, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право спілкуватися з нею, а інший з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати цьому, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Пунктом 2 ст. 10 Конвенції про права дитини передбачено, що дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особливі відносини і прямі контакти з обома батьками.

З цією метою і відповідно до зобов`язання Держав-учасниць за п. 2 ст. 9 Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишити будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишити будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про спосіб участі батька чи матері у вихованні дитини, коли її батьки проживають окремо.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року.

Так, на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року по справі № 712/10623/17.

Згідно зі ст. 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зі змінами, внесеними Протоколом № 11) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебуванні в шлюбі та у випадку його розірвання.

Тож той з батьків, хто проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

При цьому згідно з положеннями Конвенції про права дитини та приписами національного законодавства вирішення всіх питань за участю дітей та вчинення всіх дій щодо них має визначатися найкращими інтересами дитини.

Так, у §54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага. Тому особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частиною 1 ст. 159 СК України передбачено, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Згідно з ч. 2 ст. 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Детальний системний аналіз змісту статті 159 СК України дозволяє зробити висновок, що у першій і другій частинах цієї статті йдеться про два різних способи захисту прав: 1) звернення до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні; 2) звернення до суду з позовом про визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини.

При цьому, якщо можливість звернення з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні можлива лише у випадку, коли той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, то можливість подання позову про визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини не пов`язана з жодною умовою. Тобто законодавець надає особі розсуд: звернутися з відповідним клопотання до органу опіки і піклування чи звернутися з відповідним позовом до суду.

Також варто пам’ятати, що визначений спосіб участі в спілкуванні та вихованні дитини не є постійним, а може бути змінений у зв’язку зі зміною обставин. Це стосується в тому числі віку дитини, налагодження відносин між нею та тим з батьків, хто проживає окремо, порозуміння батьків дитини в питаннях щодо спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо.

На підставі вищевикладеного, мати, яка проживає окремо від дитини та якій батько чинить перешкоди у спілкуванні та вихованні дитини, звісно, має право звернутися з одним із вищевказаних позовів. Але, наголошую, кожна справа потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Тож, вирішуючи питання про встановлення такого способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дитиною, як регулярні особисті спілкування, та необхідності визначення особистого спілкування одного з батьків з дитиною в присутності іншого, необхідно враховувати всю сукупність обставин конкретної справи.

Матеріал підготувала Оксана Майорова, адвокат, член Ради Комітету з сімейного права НААУ