Уявімо досить реальну ситуацію, коли утворилася нова сім’я, можливо народилися спільні діти у чоловіка і жінки, однак у жінки від попереднього шлюбу є дитина, усиновити яку бажає вітчим.
Як правило, питання усиновлення виникає, коли батько дитини самоусунувся від виховання дитини, не турбується про неї, не платить аліменти, а часто просто зник із життя дитини.
Натомість намір вітчима усиновити дитину є дійсно щирим, він має стійке бажання виховувати та утримувати дитину, має стійке переконання, що усиновлення буде відповідати найвищим інтересах дитини для забезпечення стабільних та гармонійних умов життя.
Відповідно до статті 217 Сімейного кодексу України усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
Отже, ключовим питанням дозволу судом на усиновлення вітчимом дитини є згода батьків. Матір дитини, яка наприклад прожииває з чоловіком, який бажає усиновити дитину так згоду надасть. А от чи надасть таку згоду білогогічний батько дитини, невідомо. Давайте з’ясуємо спочатку ситуацію, коли батько дитини все ж таки надав згоду на усиновлення.
Заінтересована особа, в даному разі вітчим дитини звертається з відповідною заявою про усиновлення до суду в порядку окремого провадження, за результатом розгляду якого суд ухвалює рішення (ст.314 ЦПК України). Як правило, іншими учасниками (заінтересованими особами), яких суд залучає до справи є виконавчі комітети місцевих органів влади, органи опіки та піклування, органи реєстрації актів цивільного стану.
Варто зазначити, що при вирішенні питання про усиновлення неповнолітньої дитини, суд враховує мотиви, на підставі яких особа бажає усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров`я, а також інші обставини, що мають істотне значення. В даному випадку, зокрема здатність вітчима, який бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини. Також враховується наявність чи відсутність судимості, довідки лікарів психіатра, нарколога, спосіб життя, який веде заявник, наявність доходу та житлових умов, працездатність тощо.
Відповідно до статті 218 Сімейного кодексу України для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров`я. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв`язку з віком або станом здоров`я не усвідомлює факту усиновлення.
Отже, якщо дитина здатна висловити свою думку, вона може бути опитана як в суді, так і органом опіки та піклування. Окрім бажання дитини бути усновленою, в неї можуть поцікавитися думки щодо зміни прізища, по-батькові.
Однак, виникає питання, чи містить Сімейний кодекс України відповідь щодо можливості усиновлення дитини, коли батько не бажає надавати згоду на усиновлення або місце перебування його невідоме.
Статтею 219 Сімейного кодексу України передбачено випадки, коли згода батьків на усиновлення не потрібна, зокрема, усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони: 1) невідомі; 2) визнані безвісно відсутніми; 3) визнані недієздатними; 4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється ; 5) протягом двох місяців після народження дитини не забрали її на виховання до себе в сім`ю та запис про них у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до статті 135 цього Кодексу. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її (ч. 2 ст. 219 СК України).
Як зазначено в мотивувальній частині постанови Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року у справі № 369/3036/24 - «факт ухилення батька (матері) від виховання та утримання дітей може бути підтверджений письмовими доказами (висновками, актами, довідками, листами тощо), а також показаннями свідків. Окремого рішення суду на підтвердження цього факту не потрібно. Водночас суди повинні враховувати, що у випадках, коли батьки не беруть участі у вихованні своєї дитини з поважних причин (через хворобу, перебування в тривалому відрядженні тощо), її усиновлення без їхньої згоди є неприпустимим».
Таким чином, суд дійшов висновку, що з урахуванням ч.2 ст.219 Сімейного кодесу України, без згоди повнолітніх батьків усиновлення дитини може бути проведено, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.
Також варто нагадати, що суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину. Про те, під час розгляду справи суд з’ясовує, чи немає будь-якої корисливої або іншої зацікавленості в усиновленні з боку заявника.