Повномасштабна збройна агресія російської федерації суттєво змінила умови проходження служби в Національній поліції України. Якщо до 2022 року звільнення поліцейського за власним бажанням здебільшого розглядалося як реалізація права особи на припинення служби, то в умовах воєнного стану це питання набуло нового змісту.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України “Про Національну поліцію” загальна чисельність поліції не може перевищувати 140 тисяч осіб. Станом на початок 2026 року в Україні служить близько 100 тисяч поліцейських. Чверть із них — жінки.
Поліція фактично стала одним із ключових елементів сектору безпеки та оборони держави. Відповідно до статті 24 Закону України «Про Національну поліцію» органи та підрозділи поліції беруть участь в обороні держави, виконують завдання територіальної оборони, забезпечують заходи правового режиму воєнного стану, а поліція особливого призначення може безпосередньо брати участь у веденні бойових дій.
За таких умов питання звільнення поліцейських потребує забезпечення балансу між правом поліцейського на припинення служби та публічним інтересом щодо безперервного функціонування правоохоронної системи та оборони держави.
Пункт 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає звільнення поліцейського за власним бажанням, проте сам Закон не містить спеціальної процедури та строків такого звільнення. Саме тому особливого значення набули правові позиції Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши роботодавця письмово за два тижні. Водночас у постановах від 20 грудня 2019 року у справі № 826/375/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 826/16621/17 та від 09 лютого 2021 року у справі № 826/10404/16 Верховний Суд сформував усталену правову позицію: відносини щодо звільнення зі служби в поліції за власним бажанням не є трудовими. Вони регулюються насамперед нормами спеціального законодавства, а положення КЗпП України можуть застосовуватися лише тоді, коли спеціальне законодавство не врегульовує відповідних правовідносин або прямо допускає таке застосування.
Верховний Суд звертає увагу на пункт 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», яким передбачено можливість застосування окремих норм Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі – Положення № 114), у частині, що не суперечить Закону № 580-VIII.
Згідно з пунктом 68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника про прийняте рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Такий строк, на відміну від загального двотижневого строку, обумовлений особливим правовим положенням працівника органів внутрішніх справ та характером виконуваних ним завдань. Водночас тримісячний строк не є безумовною забороною для дострокового звільнення.
У межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку сторони можуть домовитися про звільнення раніше. Такою домовленістю Верховний Суд вважає зазначення поліцейським у рапорті конкретної бажаної дати звільнення та згоду керівництва звільнити його саме у цей день.
Отже, для дострокового звільнення за домовленістю повинні бути наявні дві взаємопов’язані складові: ініціатива самого поліцейського, виражена у рапорті із зазначенням конкретної бажаної дати звільнення, та погодження цієї дати керівництвом органу поліції. За відсутності такого погодження поліцейський не набуває права в односторонньому порядку припинити службу у визначену ним дату.
Коли ж можливе дострокове звільнення поліцейського без погодження керівництва?
Положення № 114 встановлює ще одну важливу умову. Для осіб середнього, старшого та вищого начальницького складу звільнення за власним бажанням пов’язується з наявністю поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов’язків.
Верховний Суд виходить із того, що оцінка таких причин здійснюється з урахуванням Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413. До них, зокрема, належать: виховання одним із батьків дитини або кількох дітей без другого з батьків; утримання повнолітньої дитини віком до 23 років у передбачених Переліком випадках; укладення шлюбу з особою, яка постійно проживає за межами України; хвороба поліцейського або члена його сім’ї, що перешкоджає проходженню служби чи проживанню в даній місцевості; необхідність постійного стороннього догляду за хворим членом сім’ї; наявність трьох і більше дітей; неможливість призначення подружжя в межах одного населеного пункту у разі переведення одного з них; довгострокове відрядження за кордон дружини або чоловіка.
У разі, коли поліцейський просить про дострокове звільнення саме з підстав, передбачених підпунктом «ж» пункту 64 Положення № 114, відповідні сімейні обставини чи інші поважні причини повинні бути не лише зазначені у рапорті, а й підтверджені належними доказами. За змістом рапорту та доданих документів керівництво оцінює наявність підстав для звільнення, а суд — правомірність прийнятого рішення.
Таким чином, правове регулювання передбачає два різні механізми дострокового припинення служби. Перший ґрунтується на домовленості між поліцейським і керівництвом щодо скорочення тримісячного строку, другий — на існуванні визначених законом поважних причин, які об’єктивно перешкоджають подальшому проходженню служби. Йдеться про різні за своєю правовою природою підстави: у першому випадку вирішальне значення має узгоджене волевиявлення щодо конкретної дати звільнення, у другому — об’єктивне існування належно підтверджених поважних причин.
Саме питання про необхідність зазначення поважних причин у рапорті стало предметом аналізу Верховного Суду у постанові від 02 червня 2026 року у справі № 420/6675/23. Суд фактично розмежував ці два механізми та підтвердив, що погодження конкретної дати звільнення може свідчити про досягнення домовленості щодо скорочення тримісячного строку незалежно від окремого посилання у рапорті на поважні причини.
За обставинами цієї справи поліцейський подав два власноруч складені рапорти від 24 лютого 2023 року, у яких просив звільнити його зі служби за власним бажанням із конкретно визначеної дати — 24 лютого 2023 року. Керівництво погодило цю дату шляхом накладення відповідних резолюцій, після чого були видані накази про звільнення.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали звільнення незаконним, оскільки в рапортах не було зазначено поважних причин, які перешкоджали подальшому виконанню службових обов’язків. Верховний Суд із таким підходом не погодився. Суд урахував, що поліцейський самостійно визначив конкретну дату звільнення, а уповноважене керівництво її погодило. Отже, між сторонами було досягнуто домовленості про звільнення у строк, коротший за передбачений пунктом 68 Положення № 114 тримісячний строк.
Наведена постанова не змінює раніше сформованої практики Верховного Суду, а підтверджує її актуальність. За наявності домовленості відсутність у рапорті детального обґрунтування сімейних обставин або інших поважних причин сама по собі не є достатньою підставою для висновку про незаконність звільнення. Правовою підставою скорочення строку в такому випадку є узгоджене волевиявлення поліцейського та керівництва щодо конкретної дати припинення служби.
Підсумовуючи викладене, зауважу, що поліцейським, які мають намір звільнитися зі служби за власним бажанням, варто чітко визначити у рапорті бажану дату звільнення та враховувати, що загальний строк попередження керівництва становить три місяці. Саме зазначення конкретної дати є вираженням ініціативи поліцейського щодо дострокового припинення служби, однак не створює для керівництва безумовного обов’язку погодити таку дату.
Звільнення до спливу тримісячного строку можливе за умови досягнення домовленості між поліцейським та уповноваженим керівником. Водночас наявність сімейних обставин або інших поважних причин, що перешкоджають подальшому виконанню службових обов’язків, становить окремий правовий механізм звільнення.
Отже, чи може поліцейський звільнитися за власним бажанням протягом двох тижнів? Так, може, однак двотижневий строк, передбачений статтею 38 КЗпП України, у цьому випадку не застосовується автоматично. Загальним правилом для поліцейського залишається попередження про звільнення не пізніш як за три місяці. Водночас цей строк може бути скорочений, у тому числі до двох тижнів або навіть до одного дня, якщо поліцейський зазначив у рапорті конкретну бажану дату звільнення, а уповноважений керівник її погодив.
Таким чином, можливість звільнення протягом двох тижнів виникає не внаслідок автоматичного застосування загальної норми трудового законодавства, а внаслідок досягнення домовленості з керівництвом про скорочення тримісячного строку. За відсутності такого погодження сам факт подання рапорту за два тижні до бажаної дати не зобов’язує орган поліції звільнити поліцейського саме у визначений ним день. Окремим механізмом дострокового звільнення залишається наявність належно підтверджених поважних причин, що перешкоджають подальшому проходженню служби.