Повномасштабне збройне вторгнення російської федерації спонукало тисячі іноземних громадян добровільно вступити до лав Збройних Сил України. Ця обставина актуалізувала низку правових питань, які до 2022 року залишалися переважно теоретичними. Одним із центральних серед них є питання: чи мають іноземні громадяни, які проходять військову службу, право на пенсійне забезпечення за законодавством України?
Попри свою практичну значущість, це питання не отримало однозначної відповіді ні на рівні чинного законодавства, ні в судовій практиці. Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII формувався без урахування реалій масової участі іноземців у захисті України, що породжує суттєві прогалини у правовому регулюванні. Юристи-практики, які супроводжують справи поранених іноземців або членів сімей загиблих, стикаються з відсутністю чітких нормативних орієнтирів і неоднаковим застосуванням закону компетентними органами.
На шляху до системного залучення іноземних громадян до українського війська постає необхідність визначення та доведення до кандидатів питань соціального забезпечення таких осіб після завершення служби. До актуальних проблем можна віднести і питання пенсійного забезпечення військовослужбовців-іноземців: чи мають не громадяни України право на призначення пенсії?
Згідно пункту 4 статті 12 Розділу ІІ Європейської соціальної хартії (переглянутої) (ратифікована Україною 14.09.2006) (до цього пункту Україна доєдналася лише в 2017 році), з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов’язуються: вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення:
a) рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін;
b) надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.
При цьому, відповідно до національного законодавства, а саме до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-ІV), іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообовʼязкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обовʼязковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ч. 1 ст. 24-1 Закону № 1058-ІV (Закон доповнено новою статтею 23.06.2024), періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
У разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою-третьою статті 26 цього Закону, для визначення права на призначення пенсії за віком включаються періоди роботи особи в іншій державі (за наявності) у календарному обчисленні, за умови зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави. Порядок підтвердження та зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 26-1 Закону № 1058-ІV в редакції від 23.06.2024).
Згідно п. 3 Порядку підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 (далі – Порядок № 562), особи, які працювали в інших державах і у яких відсутній необхідний страховий стаж, передбачений частинами першою-третьою статті 26 Закону, додають до заяв про призначення пенсії підтвердні документи (підтвердні документи - будь-які документи у формі довідок, виписок тощо, виданих іншою державою, що підтверджують зарахування періодів роботи у такій державі до страхового стажу (стажу роботи) під час призначення пенсії згідно із законодавством відповідної держави).
Якщо за змістом документів неможливо підтвердити зарахування періодів роботи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави або якщо особа не подала підтвердних документів, територіальний орган Пенсійного фонду України протягом п’яти робочих днів після надходження заяви про призначення пенсії з усіма необхідними документами подає до МЗС запит для надсилання протягом п’яти робочих днів з дня його отримання дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запиту щодо надання підтвердних документів з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальними органами Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в інших державах, запит надсилається після появи можливості здійснення обміну.
Підтвердні документи, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації відповідно до законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Після надходження до територіального органу Пенсійного фонду України підтвердних документів періоди роботи, зазначені в них, зараховуються до страхового стажу (стажу роботи) особи в календарному обчисленні для визначення права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону (абз. 1 п. 4 Порядку № 562).
Поряд з цим, відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон № 2262-ХІІ), особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.
Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини пʼятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби):
· особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу (п. «а» ст. 1-2 Закону № 2262-ХІІ);
· громадяни інших держав із числа військовослужбовців збройних сил та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства цих держав, які постійно проживають в Україні, і відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, їх пенсійне забезпечення здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої вони проживають (п. «д» ст. 1-2 Закону № 2262-ХІІ).
Водночас, слід звернути увагу, що п. «д» ст. 1-2 Закону № 2262-ХІІ стосується громадян інших держав із числа військовослужбовців збройних сил та інших військових формувань відповідних держав, а тому не дає однозначної відповіді щодо іноземців, які проходять військову службу у Збройних Силах України.
Разом з тим, відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 1 Закону України «Про військовий обовʼязок і військову службу» (далі - Закону № 2232-ХІІ), у випадках, передбачених законом, іноземці та особи без громадянства (у тому числі звільнені з полону до завершення бойових дій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України), які на законних підставах перебувають на території України (далі - іноземці та особи без громадянства), можуть у добровільному порядку (за контрактом) проходити військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України (абз. 7 ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ).
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями (ч. 3 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ).
Таким чином, оскільки іноземці, які проходять військову службу в Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України, в розумінні діючого законодавства України, є військовослужбовцями, то застосування до таких осіб п. «а» ст. 1-2 Закону № 2262-ХІІ є цілком логічним.
Згідно п. 1 розділу ІІ 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (далі – Порядок № 3-1), під час подання особою заяв, передбачених пунктами 2, 3 розділу І цього Порядку, пред’являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини.
Додатково слід звернути увагу, що оскільки право на пенсію іноземця-військовослужбовця за п. «д» ст. 1-2 Закону № 2262-XII обумовлене постійним проживанням в Україні, принципово важливим є питання отримання відповідного імміграційного статусу.
Так, згідно абз. 2 ст. 1 Закону України «Про імміграцію», імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію (абз. 5 ст. 1 цього Закону).
Безперервне проживання на території України - проживання особи в Україні, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за один рік - 180 днів (не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України) (абз. 10 ст. 1 цього Закону).
Квота імміграції може бути встановлена для таких категорій іммігрантів: особи, які проходили військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України три і більше років або не менше одного року в період введення в Україні воєнного стану; особи, які служили у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України (незалежно від строку військової служби) і були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров’я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов’язків військової служби (п.п. 9, 10 ч. 2 ст. 4 цього Закону).
Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1-3) одному з подружжя, якщо другий з подружжя є загиблим (померлим) іноземцем або особою без громадянства, який/яка в період дії воєнного стану в Україні надавав/надавала стрілецьку, тактичну, радіотехнічну, вибухотехнічну, медичну та іншу допомогу Збройним Силам України, Національній гвардії України, у тому числі підрозділам територіальної оборони, добровольчих формувань територіальних громад, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій, та спільно з такими підрозділами брав/брала участь у виконанні бойових або службових завдань, а також дітям, які не досягли 18 років, та батькам подружжя загиблого (померлого) іноземця або особи без громадянства (п. 1-3 ч. 3 ст. 4 цього Закону).
Строк розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати шість місяців з дня її подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або один рік з дня її подання до дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном (ч. 16 ст. 9 цього Закону).
Порядок в’їзду іммігрантів в Україну і видачі посвідки на постійне проживання визначено ст. 11 Закону.
Висновок: громадяни інших держав, що проходять військову службу в Україні, мають підстави претендувати на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Закону України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування» за умови виконання передбачених цими законами вимог.