Постанова Верховного Суду від 09 січня 2026 року у справі № 751/4083/24
Позивач звернувся до суду з позовом до Роботодавця про скасування наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі понад 2,2 млн грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним: після запровадження воєнного стану для працівників апарату управління Роботодавця було встановлено простій, а з 01.04.2022 наказом відповідача дію трудового договору з позивачем призупинено. Позивач стверджував, що про накази щодо простою, призупинення трудового договору та подальшого звільнення у зв’язку із закінченням строку договору він належним чином повідомлений не був і дізнався про них лише у квітні 2024 року з відповідей на адвокатські запити. Він вважав призупинення трудового договору безпідставним, оскільки роботодавець мав можливість забезпечити його роботою, зокрема дистанційно, а невиплата заробітної плати фактично є вимушеним прогулом.
Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на повідомлення позивача через месенджер Viber та надсилання розрахункових листків електронною поштою, а також заявив про пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України.
Правова позиція Верховного Суду
Досліджуючи питання належного ознайомленні з наказом через месенджер Viber, Верховний Суд зазначив, що доводи касаційної скарги про неналежність, недопустимість та недостовірність долучених відповідачем скріншотів переписки у месенджері Viber, є необґрунтованими та не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.
Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, вирішуючи питання щодо використання електронних доказів у справі, зазначила таке:
«Процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах».
Аналогічні процесуальні положення закріплені в частині третій статті 100 ЦПК України та пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України.
Отже, якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.
Суди попередніх інстанцій встановили, що:
− повідомлення було направлено на номер мобільного телефону, який збігається з номером, зазначеним позивачем у позовній заяві;
− скріншоти містять зміст повідомлення, який безпосередньо стосується призупинення дії трудового договору;
− наявна відповідь позивача «Ок», що свідчить про отримання та ознайомлення з повідомленням.
За таких обставин скріншоти обґрунтовано визнані судами належними та допустимими доказами, а твердження касаційної скарги про неможливість ідентифікації відправника або адресата спростовуються матеріалами справи.
Посилання заявника на те, що роздруківка електронного листування не може вважатися доказом через відсутність електронного підпису, є помилковим.
Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» не виключає можливості використання електронних доказів, які не є електронними документами у розумінні цього Закону, без кваліфікованого електронного підпису, якщо такі докази у сукупності з іншими матеріалами справи дають змогу встановити відповідні обставини.
Скріншоти у цій справі не використовувалися як самостійний електронний доказ, а були оцінені судами разом з іншими доказами, зокрема: розрахунковими листами заробітної плати із зазначенням про призупинення дії трудового договору; тривалою відсутністю нарахування заробітної плати; поведінкою самого позивача, який протягом тривалого часу не вчиняв жодних дій щодо захисту своїх прав.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: