Відповідь: В Україні на сьогоднішній день відсутнє законодавство, яке б містило чіткий перелік прав і обов’язків генетичних батьків, сурогатної матері та її чоловіка (у випадку, коли жінка, що вирішила стати сурогатною мамою перебуває у зареєстрованому шлюбі), а також повноважень медичного закладу (акредитованого на проведення процедури сурогатного материнства). Проте під час вирішення проблеми, пов’язаної з відмовою сурогатної матері віддати генетичним батькам дитину, варто виходити з положень ч. 2 ст. 281 і ч. 1 ст. 290 ЦК України, ст. 123 і ч. 2 ст. 139 СК України, ст. 48 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», розділу VI «Сурогатне (замінне) материнство» наказу МОЗ України «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» від 09 вересня 2013 р. № 787), а також положень договору про сурогатне материнство, що був укладений між конкретною сурогатною мамою і генетичними батьками.
Частина 7 ст. 281 ЦК України декларує право повнолітньої жінки/чоловіка за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій (в т. ч. й методу сурогатного материнства), а ч. 1 ст. 290 ЦК України — право повнолітньої дієздатної фізичної особи бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин.
Стаття 48 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» передбачає, що здійснення застосування штучного запліднення та імплантації ембріона можливе за наявності: 1) медичних показань повнолітньої жінки, з якою проводиться штучне запліднення та імплантація ембріона; 2) письмової згоди подружжя; 3) забезпечення анонімності донора; і 4) збереження лікарської таємниці.
Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, затверджений наказом МОЗ України від 09 вересня 2013 р. № 787, визначає умови і порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій методом сурогатного материнства, зокрема окреслює питання державної реєстрації народження дитини сурогатною мамою.
Сімейний кодекс України визначає, що «У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя» (ч. 2 ст. 123 СК України), а тому встановив заборону оспорювати материнство у випадках сурогатного материнства (ч. 2 ст. 139 СК України).
Таким чином відповідно до українського законодавства сурогатна мати не має жодних батьківських прав на дитину, а тому зобов’язана віддати дитину її генетичним батькам. Відмова сурогатної матері віддати дитину біологічним батькам може мати наслідком її притягнення до юридичної відповідальності, в т.ч. й кримінальної.
Проте законодавство про сурогатне материнство не визначає чітких строків, упродовж яких жінка, що стала сурогатною мамою, зобов’язана передати дитину генетичним батькам. Цей строк можна визначити сторонами у договорі про сурогатне материнство. При цьому варто керуватися тим строком, впродовж якого існує законодавче зобов’язання батьків будь-якої дитини (не лише тієї, що народжена за допомогою методу сурогатного материнства) звернутися до органів юстиції з заявою про державну реєстрацію дитини, а саме: менше, ніж один місяць з дня народження дитини.
Адже Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» вимагає, щоб заяву про реєстрацію народження дитини батьки подавали невідкладно, «але не пізніше одного місяця з дня народження дитини» (ч. 3 ст. 13). Даний строк (менше, ніж один місяць з дня народження дитини) варто брати за основу і у випадку, коли сторони договору про сурогатне материнство його (строк) не визначили в умовах укладеного договору.
Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, затверджений наказом МОЗ України від 09 вересня 2013 р. № 787, визначає, що після народження сурогатною матір’ю дитини державна реєстрація народження дитини проводиться за заявою подружжя, яке дало згоду на це виношування. Разом з документом, який підтверджує факт народження дитини сурогатною матір’ю (з медичним свідоцтвом народження дитини), генетичні батьки подають заяву про згоду сурогатної матері на їх запис батьками дитини (справжність підпису на заяві має бути нотаріально засвідчена), а також довідку про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з народженою дитиною. Таким чином, нормативно-правовий акт МОЗ: по-перше, не встановив спеціального строку для державної реєстрації народження дитини за методом сурогатного материнства; по-друге, передбачив, що державна реєстрація народження дитини має здійснюватися за заявою генетичних батьків дитини, але за умови, що вони разом із заявою нададуть органам юстиції письмову згоду сурогатної матері на їх запис батьками дитини. Проте не виключено, що на практиці сурогатна мама може відмовлятися від надання згоди або ж «затягувати» з нею. Що є по своїй суті незаконним, оскільки перешкоджатиме не лише процедурі державної реєстрації народження дитини, але й юридичному оформленні батьківства/материнства генетичних батьків.
Можливою є ситуація, коли сурогатна мама відмовляється віддати дитину після того як за заявою генетичних батьків уже відбулася процедура державної реєстрації народження дитини. Оскільки сімейним законодавством передбачено заборону оспорювання материнства у випадках сурогатного материнства, тому дії, які полягають в умисному ухилянні сурогатної матері від передачі дитини її генетичним батькам, мають кваліфікуватися нормами кримінального законодавства (залежно від мотивів, мети, спрямованості умислу тощо).
Отже, батьківські права на народжену дитини за допомогою методу сурогатного материнства належать виключно подружжю, яке є її генетичними батьками. Сурогатна мама не може висувати жодних претензій, пов’язаних з материнством на дану дитину, а тому не віддання у розумні строки чи з не об’єктивних причин тощо дитини генетичним батькам є незаконним.
Нормативна база:
- Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. № 2947-III
- Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV
- Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII
- Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01липня 2010 р. № 2398-VI.
- Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» від 09 вересня 2013 р. № 787.
Підготувала: Оксана Яремко, адвокат, член Центру медичного права ВША