Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
15.06.2021

Чи може бути опікуном дитини родич, який має громадянство іншої країни та/або не проживає в Україні?

Матеріал підготувала член Центру сімейного права ВША НААУ, член Комітету з сімейного права НААУ, керуючий АБ «Філатова та Партнери», сімейний адвокат Ольга Філатова.

В моїй адвокатській практиці бувають випадки, коли у своїй співпраці із Службою у справах дітей та сім’ї, органами опіки та піклування, я стикаюсь із ситуацією, коли діти, які тимчасово позбавлені батьківського піклування або вилучені з родини в якій проживають, мають родичів, які мають громадянство іншої країни та/або проживають поза межами України (бабуся, тітка, дядько, племінниця та ін.).

При настанні певних негативних життєвих ситуаціях, такі родичі мають бажання стати для дітей опікунами.

Давайте розберемось, чи мають право в таких випадках родичі, які не проживають в Україні та/або не є її громадянами, право на оформлення такої опіки.

Згідно із ст.ст. 243-249 Сімейним кодексом України, встановлення опіки та піклування – це влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку, захисту їх прав та інтересів.

Відповідно до ст. 55 Цивільного кодексу України, опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб.

Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України (ст. 60, 61 Цивільного кодексу України).

Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування – над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування, і є однією з сімейних форм влаштування таких дітей (як у нашому випадку до родичів у сім’ю).

Переважно опікуном, піклувальником призначається особа, яка перебуває у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника.

Якщо на опікунство претендує декілька осіб, над однією і тією ж дитиною, то переважне право щодо оформлення опіки надається:

  1. Родичам дитини незалежно від місця їх проживання (п. 3.1 Правил опіки та піклування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17 червня 1999 р. за № 387/3680).

  2. Cім’ї, в якій дитина проживала або з якими найчастіше спілкувалась на момент виникнення питання про встановлення опіки.

А отже, родичі дитини, які претендують на її опікунство, але не проживають в України та не є її громадянами, мають переважне право на оформлення такої опіки перед іншими претендентами.

Не потрібно забувати про обмеження, відповідно до яких опікуном дитини не може бути особи, які:

  • обмежені у дієздатності;

  • визнані недієздатними;

  • позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

  • були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;

  • перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

  • зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

  • не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);

  • страждають на хвороби, перелік яких затверджено Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 20.08.2008 р. № 479 «Про затвердження Переліку захворювань, за наявності яких особа не може бути усиновлювачем», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.10.2008 р. за № 1022/15713;

  • є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;

  • були засуджені за злочини проти життя і здоров’я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів;

  • за станом здоров’я потребують стороннього догляду;

  • є особами без громадянства;

  • також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

17 квітня 2018 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Лазоріва проти України», в якому скаржниця звернулася до Європейського суду з прав людини, заявивши про порушення ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що полягало в неповазі до її сімейного життя внаслідок прийняття рішення про усиновлення та унеможливлення встановлення опіки на племінником, а також про порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки вона була позбавлена доступу до провадження щодо усиновлення її племінника.

У цьому рішенні суд зазначив, що інтерес заявниці у збереженні та розвитку її стосунків із племінником відповідає визначенню «приватного життя», що є більш широким поняттям і охоплює, зокрема, право встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми.

З огляду на це, Європейський суд з прав людини вирішив, що усиновлення племінника заявниці є втручанням у її приватне життя, оскільки воно зумовило розірвання зв’язків між ними та звело нанівець її спроби стати опікуном дитини.

Після набрання рішенням Європейський суд з прав людини законної сили, 21 серпня 2018 року  Позивач звернулася до Верховного Суду з вимогою скасувати рішення і направити справу на новий апеляційний розгляд.

Справу у своє провадження, відповідно до закону, прийняла Велика Палата Верховного Суду. Проаналізувавши рішення Європейського суду з прав людини та доводи скаржниці, Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що у цій справі мало місце порушення процесуального аспекту ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб процес прийняття рішень був справедливим та забезпечував належну повагу до інтересів, захищених цією статтею. «Процесуальний аспект ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тісно пов’язаний з правами та інтересами, захищеними ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка забезпечує процедурну гарантію, а саме — «право на суд» при визначенні своїх «цивільних прав та обов’язків», тоді як процесуальна вимога ст. 8 Конвенції охоплює не лише адміністративні процедури, а й судове провадження, але це також є доповненням до більш широкої мети забезпечення належної поваги, зокрема, до приватного життя», — йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року.Детальніше з текстом постанови постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 2-о-73/2012 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/77286377.

Більше інформації у групі Центру сімейного права ВША НААУ у фейсбук:

https://www.facebook.com/groups/991357498273266/?ref=share