Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
07.11.2022

Чи достатньо відмови біологічного батька для подальшого усиновлення дитини вітчимом?

Матеріал підготували Ганна Гаро, адвокат, медіатор, Голова Комітету з сімейного права НААУ, лектор ВША НААУ та Світлана Кухарук, помічник адвоката.

Запитання: Підкажіть, будь ласка, якщо рідний батько написав відмову у нотаріуса, а вітчим хоче усиновити. Такої відмови достатньо чи треба спочатку позбавити батьківських прав, а тоді всиновлювати?

Відповідь: Відповідно до статті 211 Сімейного кодексу України усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцять років (у разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років).

Цією статтею Кодексу передбачено також таке: якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. Якщо ж такі особи проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

Стаття 217 Сімейного кодексу України передбачає можливість надання згоди батьків на усиновлення дитини. Визначено такі важливі аспекти:

– усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків;

– згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною;

– згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку;

– письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.

При цьому стаття 232 Сімейного кодексу України передбачає, що з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов’язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням.

Також з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов’язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому – між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.

Усиновлення надає усиновлювачу права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини.

Отже, це означає, що юридично та фактично батьком дитини стає той, хто її усиновив – він має дитину надалі виховувати, утримувати. З тим чоловіком, хто надав згоду на усиновлення своєї дитини, дитина втрачає будь-які права та обов’язки, тобто з нього не можуть стягуватись аліменти на утримання дитини, дитина не спадкує його майно.

Для того, щоб вітчим мав змогу усиновити дитину, згода на усиновлення надається батьком письмово. Заява має бути нотаріально посвідчена.

У згоді зазначається, що особа надає свою вільну безумовну згоду на усиновлення її дитини. Додатково може бути вказано, що це дія в інтересах дитини, адже дитина вже проживає у новій родині (матері дитини і чоловіка, який бажає її усиновити).

У заяві можна підтвердити, що батько не заперечує проти зміни прізвища та по батькові сина/доньки та включення запису про особу, якій надається згода на усиновлення дитини як батька до актового запису про народження дитини.

Також може бути вказане прохання про розгляд справи відповідними уповноваженими органами України та прийняття відповідного рішення за відсутності особи, що надає згоду на усиновлення.

До слова, судова практика показує, що позбавлення батьківських прав розглядається як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків та є крайнім заходом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.

Отже, нотаріально засвідченої письмової згоди батька на усиновлення дитини може бути достатньо для усиновлення такої дитини її вітчимом.