Відповідь підготувала член Комітету з сімейного права НААУ, керуючий АБ «Філатова та Партнери», сімейний адвокат Ольга Філатова.

Якщо громадянин України проживає поза межами нашої країни, то таке проживання повинно підтверджуватись документально (наприклад, запрошення на роботу, трудовий договір/контракт, і т д) та відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України».

Адвокату в такому випадку потрібно шукати документи, які б підтвердили юридичний факт місця проживання боржника поза межами України, тобто докази.

Перше та найлегше, що може зробити в нашому сучасному світі адвокат для свого клієнта – це зібрати онлайн докази про місце проживання або перебування боржника. Соціальні мережі є найбільш популярною платформою для цього. Позначки (теги) щодо свого місця перебування чи праці в іншій країні, фото місця відпочинку або коментар із зазначенням «щасливих хвилини після закінчення робочого тижня», саме це буде підтвердженням перебування або праці боржника поза межами України.

Не потрібно забувати, що розшуком місця проживання та місця праці боржника займаються ще й органи державної виконавчої служби/приватний виконавець. При ознайомленні із матеріалами виконавчого провадження можна отримати документи, які допоможуть підтвердити місце проживання боржника поза межами України (наприклад відповідь із Державної прикордонної служби про час та місце виїзду/приїзду боржника в Україну, копію закордонного паспорта із відмітками про виїзд боржника на територію іншої держави).

Тобто, якщо місце знаходження платника не встановлено, невідомі місце його роботи та проживання, адвокат відповідно до вимог ст. 18, 36 Закону України «Про виконавче провадження», має право направити до державного/приватного виконавця клопотання про оголошення платника аліментів у розшук.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування боржника — фізичної особи, виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини. Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або за місцем проживання (перебування) стягувача. Ухвалою суду визначається підрозділ внутрішніх справ, на який покладається розшук боржника.

Якщо ж офіційних доказів перебування боржника поза межами України не буде знайдено, але у стягувача є рішення суду України про стягнення аліментів, то можливий ще варіант звернення з клопотанням до Міністерства юстиції України, через територіальне управління юстиції, як стягувачу, про визнання і виконання рішення суду України про стягнення аліментів, адресоване компетентному органу (суду) іноземної держави.

Навіть якщо у стягувача немає офіційних доказів перебування боржника поза межами України, але він знає місце праці боржника «зі слів», це не позбавляє його права на звернення з клопотанням про визнання і виконання рішення суду України про стягнення аліментів, до компетентного органу (суду) тієї іноземної держави де працює або проживає боржник.

Нормативно-правові документи, які регулюють стягнення аліментів за кордоном, є Конвенція про стягнення аліментів за кордоном, укладена у м. Нью-Йорк 20 червня 1956 року (надалі – Конвенція від 20.06.1956 року), яка набрала чинності в Україні 19 жовтня 2006 року та Конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання від 23 листопада 2007 року, яка набрала чинності в Україні 01 листопада 2013 року (надалі – Конвенція від 23.11.2007 року).

Тобто, Конвенції врегульовують механізм передачі клопотання про визнання і виконання рішення суду України про стягнення аліментів, у державу, де працює боржник, в якій приймається рішення про її виконання та в подальшому здійснюється розшук боржника на території цієї держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 Конвенції від 23.11.2007 року, у разі подання заяв через центральні органи, коли рішення проголошено таким, що підлягає примусовому виконанню, або зареєстровано для примусового виконання, примусове виконання здійснюється без потреби додаткових дій з боку заявника.

Запитувана держава забезпечує принаймні такі самі заходи примусового виконання у справах на підставі Конвенції, які передбачені для її внутрішніх справ (ст. 33 Конвенції від 23.11.2007 року).

Відповідно до ст. 34 Конвенції від 23.11.2007 року, договірні держави забезпечують наявність у внутрішньому законодавстві ефективних заходів для примусового виконання. Такі заходи можуть охоплювати:

1. a) відрахування із заробітної плати;
2. b) звернення стягнення на банківські рахунки та інші джерела;
3. c) відрахування з виплат соціального страхування;
4. d) звернення стягнення на майно або примусовий продаж майна;
5. e) відрахування з податкового відшкодування;
6. f) зупинення чи арешт пенсійних пільг;
7. g) повідомлення до кредитного бюро;
8. h) відмова, зупинення чи відкликання різноманітних дозволів (наприклад, водійських прав);
9. i) використання медіації, примирення або подібних процесів для здійснення добровільного виконання.

На сьогоднішній день, вищезазначені Конвенції дозволяють розв’язувати питання, пов’язані зі здійсненням батьківських прав та виконанням обов’язків матеріального характеру, розшуком боржника, незалежно від громадянства і місця проживання батьків та дітей. Цей обов’язок є однаковим для всіх, незалежно від того, в якій країні проживає той з батьків, який повинен його виконувати.