Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
20.11.2020

Чому необхідно оскаржувати виконавчі написи?

Юлія Яременко, адвокат, член молодіжного комітету НААУ – «UNBA NextGen» Актуальною нині постає проблема, коли арештовують і стягують майно особи, як кажуть, «без суду і слідства», фактично без законних на те підстав. Насамперед ідеться про арешт майна на підставі виконавчих написів нотаріуса. Ураховуючи динаміку зростання останнім часом кількості виконавчих написів, що їх нотаріуси здійснюють щодня […]

Юлія Яременко,
адвокат,
член молодіжного комітету НААУ – «UNBA NextGen»

Актуальною нині постає проблема, коли арештовують і стягують майно особи, як кажуть, «без суду і слідства», фактично без законних на те підстав. Насамперед ідеться про арешт майна на підставі виконавчих написів нотаріуса.

Ураховуючи динаміку зростання останнім часом кількості виконавчих написів, що їх нотаріуси здійснюють щодня практично по тисячі, ситуація набирає «загрозливих» для населення обертів. Тож варто докладніше з’ясувати, у чому полягає така небезпека.

Не варто зайвий раз акцентувати на складній економічній ситуації, що склалася в Україні нині, а також на низькому матеріальному становищі більшості населення в цілому та окремо взятих її громадян зокрема. Це все відбувається ще й на фоні низької правової обізнаності людей, доступності «швидких» грошей, незліченної кількості мікрофінансових організацій (далі – МФО), що їх відкривають практично на кожному кроці, мільйону оголошень із текстом: «Зручний кредит», «Гроші в кредит», «Новий кредит, перекриємо ваші борги», «Швидкий кредит», легкого доступу до персональних даних особи тощо. Не абияку негативну роль відіграв і карантин, пов’язаний із COVID-19. Названі вище чинники й призвели в комплексі до ще більшого зубожіння населення.

Позитивним кроком у цьому напрямку можна вважати Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо споживчого кредитування і формування та обігу кредитних історій» від 15.09.2020 року № 891-ІХ (набере чинності 01.01.2021), що має позбавити кредитодавців стрімкого бажання будь-що надати кредит, а позичальника – не перекривати старі борги новим кредитом, як мінімум. Однак, як це буде відбуватися на практиці, ще побачимо.

Не вступаючи в дискусію щодо необхідності використання кредитів, якими хтось користується постійно, хтось – час від часу, а хтось узагалі виступає категорично проти них (у кожного власне бачення та своя оцінка позик), зазначмо лише, що, якщо є пропозиція надати гроші в кредит легко, то, очевидно, існують й охочі отримати ці швидкі гроші. Нині для цього не потрібно навіть нікуди виходити, бо кредит можна швидко отримати он-лайн, гроші приходять на картку відразу, і в цей момент людина щаслива, однак не на довго. Проходить місяць, а після цього кошти треба повертати.

І далі можна було б розкручувати окремо взяту ситуацію, однак річ у тім, що це не поодинокий випадок. Люди так само беруть гроші і в банківських установах, прострочують виплати за кредитними картками, які, до речі, переважно йдуть їм «бонусом» при оформленні зарплатної чи іншої картки для виплат.

Зрозуміло, що хтось зараз може заперечити: «Самі винні. Не хочеш оформлювати «кредитку» – відмовляйся від її отримання прямо у відділенні банку». Але ж усі розуміють, що бабусі-пенсіонерці нав’язати кредитну картку співробітником банку не складає особливих труднощів. Однак, усе це, зрештою, може «вилитися» для людини великими фінансовими проблемами, зокрема примусовим стягненням заборгованості із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів або взагалі – арештом усіх відкритих рахунків. Тому варто з’ясувати, на яких підставах усе це відбувається.

Насамперед, на підставі постанови приватного виконавця, яку той виніс на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса. На перший погляд усе це закономірно. Не платиш – отримуєш виконавчий напис на борговому документі, але ключовою тут є фраза «на перший погляд». То ж спробуємо розібратися в цьому докладніше.
Річ у тому, що головний «корінь зла» знаходиться в самому виконавчому написі, точніше у процедурі його вчинення.

По-перше, нотаріуси дуже часто порушують основну вимогу щодо безспірності заборгованості, за наявності якої виконавчий напис взагалі має право на існування.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, що полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції. Він не встановлює прав або обов’язків учасників правовідносин, не визнає та не змінює їх, не вирішує, по суті, питань права. У цій ситуації виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а лише підтверджує, що таке право існувало у стягувача раніше. А от, чи дійсно таке право існувало, нотаріус має переконатися перед здійсненням виконавчого напису. Але нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису за фактом подання документів, наданих лише однією стороною – стягувачем, і нібито подані документи згідно з відповідним переліком є підтвердженням безспірності заборгованості.

У цьому аспекті треба зазначити, що сам по собі факт подання нотаріусу стягувачем відповідних документів зовсім не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості. Усім відомо, як банківські установи, а ще більше МФО, уміють нараховувати проценти, пеню, неустойку та інші штрафні платежі, які, як «снігова лавина», наростають на незначне тіло кредиту.

Проте нотаріуси, до компетенції яких входить вчинення виконавчого напису, зобов’язані дотримуватися вимог, визначених законодавством, та переконатися в дійсному існуванні такого права у стягувача. Тим більше, що виконавчий напис – це виконавчий документ, стягнення за яким провадиться в порядку, установленому цивільним процесуальним законодавством для виконання судових рішень та Законом України «Про виконавче провадження».

Так, статтею 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, які встановлюють заборгованість. Згідно зі ст. 88 вказаного Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора.

Як видно з аналізу норм законодавства, указаних вище, нотаріус має впевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнанні їх. Документом, що підтверджує такий факт, можна вважати отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання. Натомість приватні нотаріуси (не всі звичайно, а окремі з них) чомусь гребують усіма цими вимогами законодавства.

Відповідно до п. 1.1. Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом МЮУ від 22.02.2012 № 296/5 (далі по тексту – Порядок) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлено Кабінетом Міністрів України (п. 1.2. Порядку).
Перед вчиненням виконавчого напису нотаріус має перевірити, чи дійсно подано необхідні папери, зазначені в Переліку документів, на обґрунтування стягнення.

Відповідно до п. 2.2. Глави 16 Порядку в разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, то нотаріус має право витребувати їх у стягувача, чого більшість нотаріусів, на превеликий жаль, не робить.

По-друге, нотаріуси дуже часто вчиняють виконавчі написи на тих документах, на яких не мають права їх вчиняти.
Відомо, що для нотаріусів постановою КМУ від 29.06.1999 № 1172 визначено Перелік документів (далі – Перелік), відповідно до якого стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а саме:

— Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами.
— Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин (цей пункт визнано не чинним).
— Стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов’язаних з авторським правом.
— Стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти.
— Стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей і підлітків в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації.
— Стягнення за диспашею.

— Стягнення заборгованості з військовослужбовців, звільнених із військової служби, і військовозобов’язаних після закінчення зборів.
— Повернення об’єкта лізингу.
— Стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном;
— Стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку.
— Стягнення заборгованості за аграрними розписками.
— Стягнення заборгованості з виплати дивідендів.

Натомість виконавчі написи вчиняються на анкетах, на заявах про здійснення банківського обслуговування, на копіях (а не оригіналах) документів, договорах, на яких відсутній підпис особи, інших документах, відсутніх у Переліку.

Крім того, 26.11.2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». І саме цією постановою були внесені зміни та її доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Однак постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14 (копія постанови додається) постанову КМУ №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, у частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та не чинною.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року було залишено без змін.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року було відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року (судове провадження № 11-174ас18).

Отже, на основі вищезазначеного, можемо констатувати, що на сьогодні чинна редакція Переліку передбачає можливість вчинення виконавчого напису, якщо йдеться про відносини кредитора й боржника, лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору!!!

Однак, не зважаючи на те, що судовим рішення були скасовані зміни до Переліку в частині вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, нотаріуси продовжують вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах!!!

По-третє, виконавчі написи вчиняються на документах, за якими минув строк їх вчинення.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Указана вимога по строкам вчинення виконавчого напису зазначена і в абз. 3 п. 3.1 Порядку. При цьому п. 3.4 Порядку визначає, що строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

По-четверте, у заяві на вчинення виконавчого напису, а далі і в документах виконавчого провадження, які складаються на підставі виконавчого напису нотаріуса, дуже часто зазначають іншу адресу, відмінну від адреси боржника і яка не має жодного стосунку до нього. Потім на цю адресу «надсилаються» (нібито) листи і виконуються вимоги законодавства щодо повідомлення особи про здійснення тих чи інших дій щодо нього (наприклад вимоги ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження»), а по факту особа взагалі не знає про існування цього виконавчого напису.

У зв’язку із цим складається враження, що така адреса вказується не помилково, а спеціально, із метою перешкодити особі вчасно ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження.

По-п’яте, у стягувача відсутнє саме право на стягнення заборгованості.

Дуже часто ініціюють виконавчі написи не самі кредитори, а факторингові компанії, яким фінансові установи (банки) «продають» свої борги. При цьому доказів переходу прав кредитора стосовно конкретної особи-боржника не мають. Трапляється, що такі компанії взагалі позбавлені ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).

Тобто, як вказано вище, законодавець висуває дві єдині умови, при одночасній наявності яких виконавчий напис може бути взагалі вчиненим (передбачені п. 3.1. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), Зокрема, це: по-перше, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; по-друге, із дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Проте, дуже часто нотаріуси при вчиненні виконавчого напису одночасно порушують обидві ці умови.
Звідси можна зробити висновок, що нотаріуси не належним чином встановлюють безспірність вимог стягувача до боржника, а отже, виконавчий напис не може вважатися таким, що не потребує додаткового доказування, а отже, не підлягає примусовому виконанню.

Із вказаного вище випливає, що незаконно складені виконавчі написи необхідно в судовому порядку визнавати такими, що не підлягають виконанню, бо ж для людини – це час, гроші та й зрештою клопіт. Накласти арешт на всі банківські рахунки, а ще краще стягнути кошти з зарплатної картки – це, виявляється, легко і швидко, а повернути їх потім, як неправомірно стягнуті, «квест» ще той.

Безумовно, є сприятлива ситуація для отримання людьми грошей, існує механізм стягнення заборгованості, проте все це має відбуватися справедливо й законно.

Отже, незважаючи на всю складність описаної вище ситуації, хочеться вірити, що наші законотворці й урядовці звернуть увагу на подібні факти «обкрадання» пересічних громадян, які з тих чи тих причин потрапили в боргову «пастку», і вживатимуть заходів для покарання осіб, відповідальних за вчинення виконавчих написів, а не, навпаки, стимулюватимуть їх на нові й нові виконавчі написи шляхом ігнорування цієї проблеми. На сучасному етапі конче необхідно втручання держави в регулювання цих процесів.