Часткова недійсність свідоцтв про право на спадщину та договорів дарування у зв’язку з порушенням спадкових прав
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2026 року у справі № 464/3515/18
Історія справи:
У червні 2018 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Гузели Н. М., державного нотаріуса Шостої Львівської державної нотаріальної контори Яблонської О. В., третя особа - Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації, у якому просила:
- визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом № 4-611, № 4-612 від 21 грудня 2016 року, видані державним нотаріусом Шостої Львівської державної нотаріальної контори Яблонською О. В.;
- визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований у реєстрі за номером 97, виданий 19 березня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузелою Н. М.;
- визнати недійсним договір дарування 7/15 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований у реєстрі за номером 350, виданий 29 грудня 2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузелою Н. М.;
- визнати за кожним із позивачів право власності на 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за кожним із позивачів право власності на 11/45 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 02 квітня 2011 року між ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ) та ОСОБА_6 було укладено шлюб. В період шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_2 .
ОСОБА_6 помер.
Вказувала, що за ОСОБА_6 зареєстровано на праві приватної спільної сумісної власності 11/15 часток власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , а також зареєстрована на праві приватної власності квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилалася на те, що після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на вказане майно. Спадкоємцями першої черги є позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та батько спадкодавця ОСОБА_3 .
У 2016 році Шоста Львівська державна нотаріальна контора в особі державного нотаріуса Яблонської О. В. видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 грудня 2016 року, реєстраційний номер № 4-612, на всю квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та свідоцтво про право на спадщину за законом № 4-611 на 11/15 частин квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , без врахування права позивачів на спадщину.
В подальшому, згідно договору дарування від 19 березня 2018 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, відповідно до договору дарування від 29 грудня 2017 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 7/15 частин квартири за адресою: АДРЕСА_2 , чим на думку позивачів порушив їх законні права, оскільки вони в розумінні статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті спадкодавця.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 4-611 від 21 грудня 2016 року, видане Шостою Львівською державною нотаріальною конторою в особі державного нотаріуса Яблонської О. В. в частині 2/3 квартири АДРЕСА_3 .
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 4-612 від 21 грудня 2016 року, видане Шостою Львівською державною нотаріальною конторою в особі державного нотаріуса Яблонської О. В. в частині 2/9 квартири АДРЕСА_4 .
Визнано частково недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_3 , зареєстрованого у реєстрі за номером 97, виданий 19 березня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузела Н. М. у частині 2/3 квартири.
Визнано частково недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_4 , зареєстрованого у реєстрі за номером 350, виданий 29 грудня 2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузела Н. М. у частині 2/9 (10/45) квартири.
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 .
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/9 (5/45) частини квартири АДРЕСА_4 .
В решті частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при видачі свідоцтв про право на спадщину були порушені права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_6 .
Встановлено, що позивачі вважаються такими, що прийняли спадщину у відповідності до положень статті 1268 ЦК України, а тому мають право на належні їм частки на майно спадкодавця.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_3 - адвокат Шпунт М. Б. в серпні 2023 року оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Шпунта М. Б. залишено без задоволення, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
22 січня 2024 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року, просив їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Верховного Суду від 26 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2023 рокута постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_2 , залишено без змін.
Верховний суд вважав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 оскаржила його в апеляційному порядку.
Постановою Львівського апеляційного суду від 14 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи як особи, яка подала касаційну скаргу:
26 грудня 2025 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2025 року.
В касаційній скарзі заявниця просила суд скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Позиція Верховного Суду:
Судами попередніх інстанцій встановлено, що донька спадкодавця - ОСОБА_2, вважається такою, що прийняла спадщину, як малолітня особа, в силу положень частини четвертої статті 1268 ЦК України.
Також судами встановлено, що ОСОБА_1 постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому вважається такою, що прийняла спадщину в силу приписів частини третьої статті 1268 ЦК України, оскільки протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, вона не заявила про відмову від спадщини.
При цьому слід враховувати, що для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Цей факт при вирішенні спору між спадкоємцями підлягає встановленню у мотивувальній частині судового рішення. Не пред`явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту прийняття спадщини спадкодавцем не є підставою для відмови в позові про визнання права власності (чи визнання права на частку в праві спільної часткової власності) за спадкоємцем (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 642/4502/17).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Таким чином, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що при видачі свідоцтв про право на спадщину були порушені права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_6 , а тому свідоцтва про право на спадщину за законом № 4-611 від 21 грудня 2016 року, № 4-612 від 21 грудня 2016 року, видані Шостою Львівською державною нотаріальною конторою в особі державного нотаріуса Яблонської О. В., слід визнати частково недійсними.
Оскільки ОСОБА_3 не мав законних підстав відчужувати на користь ОСОБА_4 зазначене вище спадкове майно, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання частково недійсними договору дарування квартири АДРЕСА_3 , зареєстрованого у реєстрі за номером 97, виданого 19 березня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузела Н. М., у частині 2/3 квартири та договору дарування квартири АДРЕСА_4 , зареєстрованого у реєстрі за номером 350, виданого 29 грудня 2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузела Н. М., у частині 2/9 (10/45) квартири.
При цьому право позивачів підлягає поновленню шляхом визнання за ними права власності по 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 та по 1/9 (5/45) частини квартири АДРЕСА_4 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 .
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Зокрема, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи заявника про порушення правил територіальної підсудності, оскільки загальна вартість об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 перевищує загальну вартість об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а тому судом першої інстанції дотримано положення частини першої статті 30 ЦПК України щодо виключної підсудності.
Також безпідставними є посилання ОСОБА_4 , як на підставу для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, на те, що ОСОБА_6 був зареєстрований з 17 червня 2002 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 , яка є відмінною від тієї, що зазначена у довідці Зимновідської сільської ради № 1261 від 17 квітня 2018 року та акті обстеження житлово-побутових умов від 17 травня 2018 року, згідно яких ОСОБА_6 до дня смерті проживав у АДРЕСА_5 разом з дружиною ОСОБА_1 , оскільки стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. У частині третій статті 1268 ЦК України вимагається проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрація місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. Зазначений правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15-ц (провадження № 61-5777св20), від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20 (провадження № 61-12472св22), від 26 червня 2024 року у справі № 752/12045/17 (провадження № 61-18363св23), від 09 жовтня 2024 року у справі № 644/4646/23 (провадження № 61-10383св24).
Висновок:
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.