Бездіяльність державного виконавця у відновленому виконавчому провадженні порушує право стягувача на своєчасне виконання судового рішення
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2026 року у справі № 583/903/25
Короткий зміст вимог скарги:
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кидоня Є. В. (далі - Дніпровський ВДВС у місті Києві).
Скаргу мотивовано тим, що на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 (далі - ВП) з примусового виконання виконавчого листа № 583/2211/20 від 16 лютого 2021 року про визначення ОСОБА_1 способу участі батька у вихованні малолітніх дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом систематичних зустрічей з ними: кожного першого та третього тижня щомісяця з 10:00 год суботи до 15:00 год неділі без виїзду з населеного пункту де проживають діти з матір`ю; кожні перші чи останні три дні осінніх, зимових, весняних шкільних канікул за домовленістю батьків; чотири тижні безперервно в літній період (під час канікул за домовленістю батьків для спільного відпочинку та оздоровлення дитини з правом виїзду за межі міста Охтирки в межах України, у тому числі за місцем проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначав, що державний виконавець Кидонь Є. В. не виконав ухвали Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27 березня 2023 року у справі № 583/850/23, якою зобов`язано державного виконавця, на примусовому виконанні якого перебуває ВП НОМЕР_1, залучити психолога чи іншого спеціаліста, який сприятиме відновленню втраченого спілкування батька з дітьми.
Також посилався на невиконання постанови Сумського апеляційного суду від 05 березня 2024 року у справі № 583/4410/23, якою визнано неправомірною та скасовано постанову головного державного виконавця Кидоня Є. В. від 01 вересня 2023 року про закінчення ВП. Відповідно до відомостей з Автоматизованої системи виконавчих проваджень (далі - АСВП) постанова від 01 вересня 2023 року про закінчення виконавчого провадження, номер запису 52, значиться як нескасована.
Державний виконавець з вересня 2023 року не вчинив жодних виконавчих дій, у тому числі щодо перевірки виконання рішення суду боржником.
Зазначав, що 24 лютого 2025 року йому стало відомо, що боржниця разом з сином змінила місце проживання та відмовляється батькові повідомляти де знаходиться син.
У той же день у порядку статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач повідомив державного виконавця про зміну місця проживання боржника шляхом направлення відповідного звернення, а також 26 лютого 2025 року надіслав це звернення через Урядовий контактний центр, проте жодної дії щодо цього державний виконавець не вчинив.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:
визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Кидоня Є. В. щодо невжиття заходів примусового виконання рішення у ВП № НОМЕР_1;
зобов`язати державного виконавця, на примусовому виконанні у якого перебуває ВП № НОМЕР_1, вжити заходи, спрямовані на забезпечення боржником побачення стягувача з дітьми в порядку, визначеному судовим рішенням;
зобов`язати державного виконавця, на примусовому виконанні у якого перебуває ВП № НОМЕР_1, здійснити перевірку виконання рішення суду боржником, а саме в частині зустрічей дітей з батьком кожного першого та третього тижня щомісяця з 10:00 год суботи до 15:00 год неділі без виїзду з населеного пункту, де проживають діти з матір`ю.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення:
Охтирський міськрайонний суд Сумської області ухвалою від 25 березня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив.
Місцевий суд керувався тим, що 04 березня 2025 року, після отримання скарги ОСОБА_1 , державний виконавець зробив запит до органів поліції про місце перебування боржниці у зв`язку зі зміною місця її проживання.
Крім того, після скасування постанови державного виконавця Кидоня Є. В. від 01 вересня 2023 року про закінчення ВП № НОМЕР_1 останній 13 березня 2024 року відновив ВП.
Водночас у зв`язку з відсутністю у виконавця оригіналу виконавчого документа, останній був позбавлений можливості вчиняти дії з його примусового виконання, тому бездіяльність державного виконавця станом на 24 лютого 2025 року та 01 березня 2025 року не можна вважати незаконною.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив ухвалу місцевого суду скасувати та хвалити нове судове рішення про задоволення скарги.
У апеляційній скарзі посилався на те, що суд першої інстанції не врахував, що державний виконавець має контролювати терміни повернення виконавчого документа, а у разі невиконання вимог щодо повернення виконавчого документа, зобов`язаний вжити відповідні заходи реагування, визначені статтею 76 Закону України «Про виконавче провадження».
Зазначав, що норми чинного законодавства не містять обмежень та заборон на подальше проведення виконавчих дій до отримання виконавцем виконавчого документа у випадку відновлення виконавчого провадження на підставі скасування за рішенням суду постанови про закінчення виконавчого провадження.
Вважав, що державний виконавець не виконував дій щодо судового контролю за виконанням рішення суду, зокрема і на час відновлення виконавчого провадження.
Сумський апеляційний суд постановою від 07 травня 2026 року ухвалу Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 березня 2025 року скасував та ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 .
Визнав неправомірною бездіяльність державного виконавця Кидоня Є. В. щодо нездійснення перевірки виконання боржником рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2021 року у справі № 583/2211/20 про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дітьми, визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дітьми.
В іншій частині скарги відмовив.
Апеляційний суд зазначив, що посилання ОСОБА_1 на невиконання державним виконавцем ухвали Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27 березня 2023 року у справі № 583/850/23 та постанови Сумського апеляційного суду від 05 березня 2024 року у справі № 583/4410/23 спростовуються матеріалами ВП НОМЕР_1, що містяться у АСВП.
Так, 12 квітня 2023 року на виконання ухвали Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27 березня 2023 року державний виконавець прийняв постанови, якими з метою дотримання законності виконання рішення суду щодо забезпечення ефективної професійної адресної підтримки дітей, які сприятимуть відновленню втраченого контакту батька з дітьми, залучив для проведення виконавчих дій дитячого психолога Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб та службу у справах дітей Дніпровського району міста Києва, які мали проводитися 15 квітня 2023 року в 10-00 год.
Також державний виконавець на виконання вимог частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» 13 березня 2024 року прийняв постанову про відновлення виконавчого провадження.
Після звернення стягувача із повідомленням від 24 лютого 2025 року щодо нового місця проживання боржника ОСОБА_2 , про яке державний виконавець дізнався лише 10 березня 2025 року через Урядовий контактний центр у зв`язку з кібератакою та тимчасовим призупиненням роботи державних реєстрів, державний виконавець невідкладно звернувся із відповідним запитом до Дніпровського РУ Національної поліції України.
Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо бездіяльності державного виконавця з часу відновлення виконавчого провадження.
Так, державний виконавець у постанові від 13 березня 2024 року про відновлення виконавчого провадження зазначив, що стягувач, суд або орган (посадова особа), якому повернуто виконавчий документ, зобов`язаний у місячний строк з дня надходження постанови пред`явити його до виконання.
Місцевий суд виконавчий лист по справі № 583/2211/20 надіслав до Дніпровського ВДВС у місті Києві лише 05 березня 2025 року, який отримано відділом 10 березня 2025 року.
Водночас оскільки державний виконавець жодних активних дій щодо повернення судом виконавчого листа не вчиняв, тривалий час (майже рік) з моменту відновлення виконавчого провадження перевірки виконання боржником рішення суду у визначений статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» спосіб не здійснював, колегія суддів дійшла до висновку про наявність правових підстав для визнання бездіяльності державного виконавця незаконною.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у червні 2026 року, державний виконавець Кидонь Є. В. просить постанову апеляційного суду скасувати й залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 0870/8014/12 та у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 03 квітня 2008 року «Пономарьов проти України», в якому зазначено, зокрема, що сторони у розумні інтервали часу мають уживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що у період часу з моменту відновлення виконавчого провадження постановою виконавця від 13 березня 2024 року до отримання від суду виконавчого листа 10 березня 2025 року останній не міг здійснювати перевірку виконання судового рішення.
Зазначає, що у вказаний період стягувач не цікавився станом виконавчого провадження, до державного виконавця щодо результатів виконання судового рішення не звертався.
На думку заявника, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що невчинення виконавцем у вказаний період дій свідчить про його протиправну бездіяльність, оскільки саме держава має організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як законодавчо, так і на практиці.
Крім того, як на підставу касаційного оскарження судового рішення посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статті 41 Закону України «Про виконавче провадження».
Позиція Верховного Суду:
Доводи заявника зводяться до того, що у період часу з моменту відновлення ВП № НОМЕР_1 постановою виконавця від 13 березня 2024 року до отримання 10 березня 2025 року від суду виконавчого листа у зв`язку зі скасуванням постанови про закінчення виконавчого провадження, державний виконавець не міг здійснювати перевірку виконання судового рішення.
Статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження», щодо якої, як зазначає заявник, відсутній висновок Верховного Суду, врегульовано порядок відновлення виконавчого провадження.
Так, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання (частини перша та друга статті 41 Закону України «Про виконавче провадження»).
Апеляційний суд установив, що державний виконавець Кидонь Є. В. 01 вересня 2023 року прийняв постанову про закінчення ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 583/2211/20 від 16 лютого 2021 року. Копію постанови направив сторонам та органу чи посадовій особі, що видав виконавчий документ.
Підставою прийняття постанови від 01 вересня 2023 року зазначено пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).
Відповідно до частини третьої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14-18, 19-1 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Отже, у зв`язку з прийняттям постанови від 01 вересня 2023 року про закінчення ВП № НОМЕР_1 виконавчий лист № 583/2211/20 від 16 лютого 2021 року повернуто до Охтирського міськрайонного суду Сумської області.
Сумський апеляційний суд постановою від 05 березня 2024 року у справі № 583/4410/23, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 03 березня 2025 року, визнав неправомірною та скасував постанову державного виконавця Кидоня Є. В. від 01 вересня 2023 року про закінчення ВП № НОМЕР_1.
13 березня 2024 року державний виконавець Кидонь Є. В. на виконання постанови Сумського апеляційного суду від 05 березня 2024 року у справі № 583/4410/23 прийняв постанову про відновлення ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 583/2211/20 від 16 лютого 2021 року, копію якої направив сторонам та на адресу Охтирського міськрайонного суду Сумської області.
Таким чином, встановлено, що у розумінні частини другої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» Охтирський міськрайонний суд Сумської області є органом, який зобов`язаний у місячний строк з дня надходження постанови державного виконавця про відновлення ВП № НОМЕР_1 пред`явити його до виконання.
Установлено, що Охтирський міськрайонний суд Сумської області виконавчий лист № 583/2211/20 від 16 лютого 2021 року надіслав державному виконавцю лише 03 березня 2025 року, водночас стягувач позбавлений був можливості пред`явити його до виконання повторно, оскільки виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову (частина перша статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»).
Закон України «Про виконавче провадження» не містить норм, які наділяють сторони виконавчого провадження, зокрема стягувача, правом здійснення контролю щодо своєчасного пред`явлення судом або органом (посадовою особою) до виконання виконавчого листа на виконання вимог частини другої статті 41 цього Закону.
Натомість виконавець відповідно до положень статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Висновок:
З огляду на викладене державний виконавець Кидонь Є. В. після спливу строку, визначеного частиною другою статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», не позбавлений був можливості звернутися до суду із відповідним запитом щодо виконання вимог вказаної статті, проте цього не зробив.
Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ звертав увагу, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» від 05 листопада 2002 року, рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» від 11 червня 2009 року).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що невчинення державним виконавцем Кидонем Є. В. жодних дій, направлених на виконання судового рішення, враховуючи відсутність у стягувача процесуальної можливості у іншій спосіб відновити порушені права, призвело до надмірної тривалості фактичного його невиконання з часу відновлення ВП № НОМЕР_1 13 березня 2024 року та до моменту надходження виконавчого листа від Охтирського міськрайонного суду Сумської області до Дніпровського ВДВС у місті Києві 10 березня 2025 року.
З огляду на викладене право стягувача на своєчасне виконання судового рішення у такій чутливій сфері правовідносин (забезпечення побачень батька з дітьми) у зазначений період було порушене внаслідок протиправної бездіяльності державного виконавця, тому апеляційний суд дійшов загалом обґрунтованого висновку про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги про те, що державний виконавець у відновленому виконавчому провадження, проте за відсутності виконавчого листа позбавлений був можливості вчиняти будь-які виконавчі дії є необґрунтованими, оскільки це не завадило йому 04 березня 2025 року, до надходження виконавчого листа від Охтирського міськрайонного суду Сумської області, надіслати запит до Дніпровського управління поліції міста Києва щодо отримання адреси нового місяця проживання боржниці.
Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», так і про неправильне застосування вказаної статті апеляційним судом є необґрунтованими.
Доводи касаційної скарги з підстав пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 0870/8014/12, про те, що сторони у розумні інтервали часи мають уживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, жодним чином не нівелює обов`язок виконавця, у провадження якого перебуває відкрите (відновлене) виконавче провадження, вчиняти у визначеному законом порядку та межах виконавчі дії, керуючись засадами верховенство права, розумності строків виконавчого провадження та обов`язковості виконання рішень.
Таким чином наведені державним виконавцем Кидонем Є. В. підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України не підтвердилися.
Заявник подав касаційну скаргу на постанову апеляційного суду в цілому, хоча доводи скарги стосуються лише незгоди з рішенням суду в частині задоволення вимог скарги ОСОБА_1 щодо невчинення державним виконавцем дій з перевірки виконання судового рішення.
Касаційна скарга не містить доводів у частині вирішення судом інших вимог скарги ОСОБА_1 , тому в цій частині оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.