Відсутність обґрунтування можливості виконання обов’язків опікуна є підставою для відмови у призначенні опікуном недієздатної особи
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2026 року у справі № 373/2174/24
Зміст заявлених позовних вимог:
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив суд визнати недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та призначити його її опікуном.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_2 є його двоюрідної бабою та особою з інвалідністю ІІ групи довічно, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку з чим потребує постійного стороннього догляду. З усіх родичів ОСОБА_2 лише він має можливості бути її опікуном.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 18 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , недієздатною. У задоволенні заяви в іншій частині відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому наявні підстави для визнання її недієздатною.
Відмовляючи у призначенні ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що заявник належним чином зможе виконувати обов`язки опікуна, що передбачені статтями 63, 67 Цивільного кодексу України. Зауважено, що заявник постійно проживає у населеному пункті за 350 км від місця проживання ОСОБА_2 . Дії заявника щодо влаштування ОСОБА_2 у заклад з цілодобовим доглядом у м. Переяславі і те, що він у заяві до суду та протягом розгляду справи не виявив бажання вжити заходів, як б свідчили про його намір у повній мірі виконувати обов`язки опікуна, свідчать про те, що призначення заявника опікуном ОСОБА_2 не відповідатиме її інтересам.
Зауважено, що до встановлення опіки і призначення опікуна над недієздатною ОСОБА_2 орган опіки та піклування за місцем її проживання, відповідно до статті 65 ЦК України, зобов`язаний дбати про неї, про створення їй необхідних побутових умов, забезпечення її доглядом та лікуванням, зобов`язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічної.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції:
Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Кравченко І. О., залишено без задоволення. Рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 18 липня 2025 року у частині відмови у призначенні ОСОБА_1 опікуном залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для призначення ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 . Дійшов висновку, що з огляду на те, що заявник є особою призовного віку, матеріали справи не містять доказів, що він відповідно до вимог закону має відстрочку від призову на військову службу чи бронювання на час мобілізації під час воєнного стану в Україні, а надане до суду подання органу опіки та піклування не містить висновків про необхідність призначення заявника опікуном та наявності між ним та ОСОБА_2 особистих приязних відносин. Водночас, ОСОБА_2 перебуває у Центрі надання соціальних послуг та соціальної інтеграції у м. Переяслав з 2022 року по теперішній час та знаходиться на повному державному утриманні.
Узагальнені доводи касаційної скарги:
11 грудня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кравченко І. О., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 18 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року в частині відмови у задоволенні заяви про встановлення опіки над ОСОБА_2 з призначенням його опікуном, ухвалити нове судове рішення, яким його вимоги у цій частині задовольнити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22, від 27 листопада 2024 року у справі № 341/1526/23 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що обставини, за наявності яких особа не може бути опікуном, визначені статтею 64 ЦК України. Такі обставини щодо нього відсутні. Будь-яких інших підстав, за наявності яких особа не може бути опікуном, законодавством не визначено, як то призовний вік потенційного опікуна, відсутність відстрочки чи бронювання на час мобілізації під час воєнного стану в Україні.
Зауважує, що він до звернення до суду, не будучи опікуном, вже сприяв у забезпеченні для ОСОБА_2 лікування, догляду та створення належних побутових умов. З 2022 року, у зв`язку з погіршенням психічного та загального стану здоров`я, ОСОБА_2 вже перебувала на постільному режимі та потребувала стаціонарного лікування. Саме тому у листопаді 2022 році він почав процедуру оформлення її до спеціалізованого будинку-інтернату з цілодобовим наглядом. Вважає, що такі дії такі свідчать про його сприяння у здійсненні прав ОСОБА_2 на отримання цілодобового медичного обслуговування та догляду. Водночас, він є єдиним родичем, який підтримує близькі відносини з ОСОБА_2 (двоюрідна баба) та забезпечує її життєдіяльність. Всі необхідні документи для призначення його опікуном є у матеріалах справи. Рішенням виконавчого комітету Переяславської міської ради було затверджено подання про доцільність його призначення опікуном над ОСОБА_2.
Відстань від його місця проживання та місця проживання його двоюрідної бабусі ОСОБА_2 не є перешкодою для здійснення прав та обов`язків опікуна.
Акцентує увагу на тому, що залишення недієздатної ОСОБА_2 без опіки може спричинити втрату належного їй майна, яке залишено без нагляду та утримання. Більш того, ОСОБА_2 недоотримує кошти з оренди належних їй земельних ділянок, які можна було б витрати на її лікування.
Правова позиція Верховного Суду:
З аналізу наведених норм законодавства, колегія суддів зауважує про необхідність дослідження обставини наявності в недієздатної особи іншого опікуна, крім військовозобов`язаного.
Встановивши, що ОСОБА_2 постійно мешкає та перебуває на утриманні у Центрі надання соціальних послуг та соціальної інтеграції у м. Переяслав, ОСОБА_1 проживає в іншому населеному пункті, який є значно віддаленим (350 км) від місця проживання ОСОБА_2 , є військовозобов'язаним, а надане до суду подання органу опіки та піклування про доцільність призначення заявника опікуном над ОСОБА_2 не містить достатніх обґрунтувань такої доцільності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов мотивованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 у частині вимог про призначення його опікуном над ОСОБА_2 .
У цьому контексті колегія суддів додатково звертає увагу на те, що у зазначеному поданні органу опіки та піклування не проаналізована фізична можливість ОСОБА_1 виконувати обов`язки опікуна над недієздатною ОСОБА_2 , зважаючи на їх проживання у різних населених пунктах. Відсутня інформація про інших родичів, а також про необхідність покращення захисту інтересів ОСОБА_2 , сприяння її нормальному життєзабезпеченню саме шляхом призначення опікуном ОСОБА_1 .
З огляду на те, що подання виконавчого комітету Переяславської міської ради, як органу опіки та піклування, не відповідає вимогам щодо його обґрунтованості, суди попередніх інстанцій дійшли мотивованого висновку про відсутність підстав для його прийняття.
Суди попередніх інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню та надавши обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшли загалом правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 в частині призначення його опікуном над ОСОБА_2 .
Посилання касаційної скарги на порушення прав недієздатної ОСОБА_2 в частині не призначення опікуна є необґрунтованими, оскільки згідно з положеннями статей 65, 66 ЦК України до встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування. Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров`я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.
Оскільки ОСОБА_2 перебуває у Центрі надання соціальних послуг та соціальної інтеграції опіку над нею здійснює цей заклад.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскарженій частині.
Висновок:
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин та наданої правової оцінки доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кравченко І. О., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.