Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
07.09.2022

Баланс права пацієнта на відмову від медичного втручання та обов’язку лікаря рятувати життя: зарубіжний досвід

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)

Одним із напрямків діяльності Центру медичного права Вищої школи адвокатури НААУ є вивчення передового зарубіжного досвіду у галузі медичного права та дослідження тематичної судової практики.

Представляємо огляд рішення Верховного Суду штату Нью-Джерсі, США, 1971 року щодо балансу права пацієнта на відмову від медичного втручання та обов’язку лікаря рятувати життя.

Справа: John F. Kennedy Memorial Hospital v. Heston

Суд: Верховний Суд штату Нью-Джерсі, США

Дата: 13 липня 1971 року

Цитування справи: 59 N.J. 576; 279 A.2d 670

Обставини справи: Відповідачка була доставлена у лікарню-позивача після автомобільної аварії зі значними ушкодженнями здоров’я. Медичними працівниками було встановлено, що відповідачка не виживе, якщо не буде проведена операції через розрив селезінки, і відповідачка б не вижила, якби не було проведене переливання крові.

Відповідачка та її батьки належали до релігійної організації “Jehovah’s Witnesses” (“Свідки Єгови”), і релігійні переконання забороняли їй переливання крові. Відповідачка стверджувала, що відмовилася від переливання крові, проте відповідно до наявних доказів, відповідачка була доправлена до закладу охорони здоров’я у шоковому стані, і не підписувала форму щодо звільнення закладу охорони здоров’я від відповідальності. Натомість, матір відповідачки підтримала її у питанні щодо відмови від медичних втручань та підписала відповідну форму.

Позивач (заклад охорони здоров’я) звернувся до судді Вищого Суду (Superior Court) для призначення опікуна для відповідачки (звернення було здійснене в 01:30 ночі), який би погодився на переливання крові задля збереження життя відповідачки. Суд призначив опікуна з повноваженнями погодитися на переливання крові: в результаті, об 04:00 годині ранку цього ж дня, операція була проведена, переливання крові було здійснено, і відповідачка вижила.

Відповідачі воліли скасувати судовий наказ, однак скаргу було відхилено судом першої інстанції. Відповідачі вирішили оскаржити це рішення.

Рішення. Найперше, предмету спору на момент розгляду рішення вже не існувало (moot), адже відповідачка одужала, і більше не знаходилася у лікарні, проте, враховуючи суспільний інтерес до справи, Суд вирішив надати відповідне роз’яснення.

Найперше, слід відзначити, що справи, пов’язані з відмовою пацієнтів від лікування, зокрема, в контексті неповнолітніх пацієнтів, вже траплялися у практиці Суду в 1960-х роках у справі Raleigh Fitkin-Paul Morgan Memorial Hospital v. Anderson, 42 N.J. 421 (1964).

Суд зазначає, що, по-перше, конституційне право США (на момент 1971 р. – Авт.) не надає права особі права вибрати власну смерть. По-друге, не існує такого конституційного права, яке б встановило, що релігійне вірування може передбачати смерть. З одного боку, релігійне вірування є абсолютне за суттю, проте віросповідання в окремих випадках може бути предметом обмежень, передбачених державою, про що свідчить практика штатських судів США 1940-60 років. Суд розтлумачив, що в одному випадку, особа може намагатися скоїти самогубство, в іншому – очікувати смерті (у даному випадку, від хвороби); і якщо держава може втручатися у одних випадках, аби врятувати життя особи від смерті у одній ситуації, то, відповідно, держава може втручатися і для того, аби врятувати життя особи від смерті і в іншій ситуації. Зокрема, навряд чи ситуація буде іншою, якщо певна особа запускатиме хворобу аж до настання смерті: у такому випадку, інтерес держави для порятунку життя особи навряд чи відрізнятиметься від інтересу держави у запобіганні самогубств.

Однак ситуація в цій справі була дещо іншою: не можна сказати, що відповідачка збиралася помирати, і вона висловлювалася проти переливання крові зовсім не тому, що збиралася помирати. Навпаки, відповідачка хотіла жити, проте її віросповідання вимагало того, що вона має відмовлятися від переливання крові, і питання не в тому, чи могла відповідачка бути покараною державою за цю поведінку, а в тому, чи держава може надавати відповідні накази (в розумінні наказу суду) про здійснення процедур, направлених на збереження життя пацієнтки (у цьому контексті – переливання крові).

Суд виходить з того, що заклади охорони здоров’я існують для того, аби надавати допомогу хворим, і основа лікарської професії – збереження життя. Суд схиляється до того, що слід дозволити закладам охорони здоров’я та їхнім працівникам діяти у відповідності до їхніх стандартів. У такому випадку, на думку Суду, розв’язання цього питання є на боці життя, збереження якого є інтересом держави. Відповідно, необхідне попереднє звернення до суду, якщо це дозволяє час. Якщо ж суд (як це розцінив суд першої інстанції) вважатиме, що в разі невиконання процедури переливання крові настане смерть пацієнта, медичним працівникам необхідно дозволити діяти у відповідності до медичної процедури. Зокрема, в 1960-х роках, суди кількох штатів США вже розглядали подібні справи. Отже, рішення нижчестоящого суду було підтверджене.