Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
06.10.2020

Аутстафінг як можливість для роботодавця оптимізувати трудові відносини

Віталій Жадобін, партнер Адвокатського об’єднання «Сенсум», адвокат Дмитро Навроцький, керуючий партнер Адвокатського об’єднання «Сенсум», член комітету з трудового права НААУ, адвокат У період карантину багато роботодавців змушені були скоротити свій персонал або відправити більшість працівників у відпустку за власний рахунок. Тривалі карантинні обмеження змусили шукати нові можливості оформлення працівників. Одним із таких способів «найму» став […]

Віталій Жадобін,
партнер Адвокатського об’єднання «Сенсум», адвокат

Дмитро Навроцький,
керуючий партнер Адвокатського об’єднання «Сенсум»,
член комітету з трудового права НААУ, адвокат

У період карантину багато роботодавців змушені були скоротити свій персонал або відправити більшість працівників у відпустку за власний рахунок. Тривалі карантинні обмеження змусили шукати нові можливості оформлення працівників. Одним із таких способів «найму» став аутстафінг – укладання договору про надання послуг або договору підряду, де сторонами виступають замовник (юридична особа або ФОП) та компанія-провайдер (аутстафер).

У цьому аспекті необхідно зауважити, що аутстафінгом в Україні активно користувалися й до запровадження карантину. Традиційно аутстафінг передбачає найм працівників для подальшого спрямування в розпорядження іншої особи, що може здійснювати лише підприємство, яке отримало спеціальний дозвіл. При цьому компанії-аутстафери зобов’язані надіслати рекомендованим листом із повідомленням про вручення до Державної служби зайнятості відповідну заяву за формою, установленою Мінсоцполітики.

Чинним законодавством термін «аутстафінг» не закріплений, проте ПК України та Закон України «Про зайнятість населення» передбачають діяльність із надання персоналу. Також у підпункті 14.1.183 пункту 14.1 статті 14 ПК України зазначено, що послуги з надання персоналу – це господарська або цивільно-правова угода, відповідно до якої особа, яка надає послугу (резидент або нерезидент), направляє в розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій. Крім того, стаття 39 Закону України «Про зайнятість населення» регулює діяльність суб’єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого працедавця.

Указане явище стає все більш поширеним, адже для замовника аутстафінг передбачає низку переваг, а саме: зменшується база оподаткування за рахунок того, що підприємство зараховує до витрат оплату послуг компанії-аутстафера, замовник зосереджується більше на розвитку бізнесу, зменшуються ризики трудового законодавства.

Однак, незважаючи на переваги, потрібно враховувати відсутність чіткої законодавчої регламентації та судову практику щодо використання аутстафінгу. Так, відповідно до позиції Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, викладеної в постанові від 27.06.2018 у справі №804/7238/17, аутстафери можуть надавати лише власних працівників.

Також Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у вказаному рішенні зазначає, що «термін «аутстафінг» у законодавстві України не закріплений, проте норми, визначені у ст. 39 Закону України «Про зайнятість населення», поширюються на правовідносини, що виникають під час провадження діяльності суб’єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, що є тотожним природі договору аутстафінгу».

Одним із спірних питань, які, зокрема, виникають під час перевірок, є фіксація виконаної роботи (наданих послуг), що здійснюється шляхом складення актів надання послуг, дані за якими мають відповідати внутрішнім трудовим документам провайдера, а також документам, що підтверджують кількість часу, фактично використаного кожним працівником. До того ж, у постанові Херсонського окружного адміністративного суду від 13.12.2017 року у справі №821/1103/17 вказується, що такі акти мають містити персоніфіковані дані направлених працівників.

Крім того, потрібно також ураховувати й податкові аспекти, зокрема, використання аутстафінгу під час надання послуг та ПДВ. Так, Верховний Суд України зазначає, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит із податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій із придбання товарів, робіт (послуг) із метою їхнього використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, що містять достовірні відомості про їхній обсяг та зміст. Водночас сама наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їхньому оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних убачаються зміни у структурі активів та зобов’язань, власному капіталі платника у зв’язку з його господарською діяльністю.

Реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків, підтверджують належним чином оформлені первинні документи: видаткові та податкові накладні; накладні-вимоги на відпуск/внутрішнє переміщення товару; акти здачі-приймання робіт (надання послуг); специфікації; рахунки-фактури; акти здачі-прийому виконаних робіт, акти приймання-передачі ТМЦ для виконання монтажних робіт; акти на витрати ТМЦ при виконанні ремонту тощо.
Водночас сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію, а ненадання позивачем у спірних правовідносинах сертифікатів якості товару не є доказом наявності складу податкового правопорушення.

Також Верховний Суд зазначив, що відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій, як і відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу) (постанова Верховного Суду від 11.09.2018 р. у справі № 804/4787/16, від 31.08.2018 р. у справі № 1570/4299/12 та від 19.06.2018 р. у справі № 826/7704/16).

Крім того, варто пам’ятати, що аутстафінг не захищає від перевірок, предметом яких можуть бути:

— модель співробітництва з компанією-аутстафером та рівень оформлення осіб;
— предмет договору з компанією-аутстафером;
— обсяг наданих послуг та проведення розрахунків;
— скорочення чисельності (штату) працівників замовником;
— позиція компанії аутстафера при отриманні первинного запиту від перевіряючих;
— можливість доведення реальності послуг.

Обираючи різні підходи та можливості до оптимізації трудових відносин, слід завжди пам’ятати про правильність їхнього оформлення. Аутстафінг є одним із дієвих механізмів, який дає змогу роботодавцю зменшити своє податкове навантаження за рахунок того, що підприємство зараховує до витрат оплату послуг компанії-аутстафера. Однак, у зв’язку з відсутністю чіткої законодавчої регламентації цього механізму можуть виникнути питання під час проведення перевірок. Тому, обираючи той чи той спосіб оптимізації трудових правовідносин, слід враховувати не тільки економічні вигоди, а й можливі ризики, що можуть виникнути під час такої оптимізації та шляхи їх вирішення.