В постанові від 18 серпня 2025 року по справі № 904/645/22 (https://surl.li/hoagad) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що скаржник як учасник цієї справи № 904/645/22 про банкрутство, належно користуючись правами наданими як ГПК України, так і КУзПБ, не позбавлений можливості бути обізнаним про склад учасників такої справи, а тому Суд відхиляє довід скаржника про те, що суд апеляційної інстанції всупереч ч. 2 ст. 174 ГПК України в ухвалі про залишення без руху не визначив складу учасників справи, яким мала б бути направлена відповідна апеляційна скарга. При цьому ч. 2 ст. 174 ГПК України імперативно не зобов`язує суд перераховувати в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху всіх учасників справи, яким скаржником має бути надіслана копія апеляційної скарги.

Обставини справи

18.06.2025 ухвалою Центрального апеляційного господарського суду у справі №904/645/22 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2025 повернуто заявникові.

Ухвала мотивована тим, що скаржник не усунув в повному обсязі недоліків апеляційної скарги у строк, визначений апеляційним господарським судом, а тому вказана апеляційна скарга підлягає поверненню заявникові.

Суд вказав, що з наданих доказів не вбачається направлення копії апеляційної скарги іншим кредиторам у справі.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Аналіз положень статей 174, 258, 260 ГПК України дозволяє зробити висновок про те, що апеляційна скарга не приймається до розгляду у випадку невиконання скаржником вимог статті 258 ГПК України, зокрема щодо неподання доказів щодо надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Верховний Суд наголошує, що дотримання принципу процесуальної рівності сторін, закріпленого статтею 6 Конвенції, полягає, серед іншого, і в належному інформуванні сторін про провадження у їхніх справах.

Також Верховний Суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

У справах про банкрутство склад учасників справи визначається Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

За визначеннями, наведеними у ст. 1 КУзПБ, учасники у справі про банкрутство (неплатоспроможність) - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника. Сторони у справі про банкрутство (неплатоспроможність) - конкурсні кредитори (голова комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).

В контексті наведених положень колегія суддів зазначає, що скаржник як учасник цієї справи № 904/645/22 про банкрутство, належно користуючись правами наданими як ГПК України, так і КУзПБ, не позбавлений можливості бути обізнаним про склад учасників такої справи, а тому Суд відхиляє довід скаржника про те, що суд апеляційної інстанції всупереч ч. 2 ст. 174 ГПК України в ухвалі про залишення без руху не визначив складу учасників справи, яким мала б бути направлена відповідна апеляційна скарга. При цьому ч. 2 ст. 174 ГПК України імперативно не зобов`язує суд перераховувати в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху всіх учасників справи, яким скаржником має бути надіслана копія апеляційної скарги.

Апеляційну скаргу ГУ ДПС було подано через систему Електронний суд.

Скаржник доводить, що ТОВ "Відновлення інженерних систем" має електронний кабінет в системі ЄСІТС "Електронний Суд", а тому мало можливість ознайомитися з відповідною апеляційною скаргою через ЄСІТС "Електронний Суд", а філія "Вільногірський ГМК" АТ "ОГХК" не має власного електронного кабінету в системі ЄСІТС "Електронний Суд", а тому відповідно до абз. 2 ч. 7 ст. 42 ГПК України ГУ ДПС у Дніпропетровській області звільнено від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Частиною сьомою статті 42 ГПК України передбачено, що якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Абз. 2 ч. 7 ст. 42 ГПК України визначає, що якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до норм ГПК зареєструвати електронний кабінет зобов`язані не всі суб`єкти. Такий обов`язок законодавець поклав лише вичерпне коло осіб, перелік яких наведений у ч.6 ст. 6 ГПК.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, зобов`язані реєструвати свої електронні кабінети в ЄСІКС або її окремій підсистемі (модулі) у обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні кабінети у добровільному порядку.

Абзац 1 ч. 7 ст. 42 ГПК передбачає надсилання копій документів у паперовій формі листом з описом вкладення лише тим учасникам справи, які не мають електронного кабінету та відповідно до закону не зобов`язані його реєструвати.

Натомість для учасників справи, які згідно з ч. 6 ст. 6 ГПК зобов`язані зареєструвати електронний кабінет, однак не зробили цього, законодавець передбачив процесуальну відповідальність у вигляді відсутності обов`язку надсилання цим суб`єктам паперових копій документів (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2024 у справі № 908/3731/12).

Відтак Верховний Суд погоджується із скаржником, що у випадку відсутності в учасника справи, який відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, однак не виконав цього, то відповідно до абз. 2 ч. 7 ст. 42 ГПК України ГУ ДПС у Дніпропетровській області звільнено від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Щодо тверджень скаржника про те, що учасник справи ТОВ "Відновлення інженерних систем" має електронний кабінет, а тому мало можливість ознайомитися з відповідною апеляційною скаргою через Електронний Суд, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 29 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у разі подання до суду документів в електронній формі учасник зобов`язаний у випадках, визначених процесуальним законодавством, надати доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів. У випадку, коли інший учасник справи відповідно до внесених ідентифікаційних даних про нього має зареєстрований Електронний кабінет, функціонал Електронного суду в автоматичному режимі надає суду та учаснику справи доказ надсилання до Електронних кабінетів інших учасників справи поданих до суду документів. В іншому випадку засобами Електронного суду користувача інформують про відсутність в іншого учасника справи зареєстрованого Електронного кабінету.

У постанові від 08.05.2023 у справі № 911/2003/22 Верховний Суд вказав, що: "однак ПАТ "Центренерго" до суду апеляційної інстанції не надало доказів про надсилання позивачу копії апеляційної скарги з додатками з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, а саме підсистеми "Електронний суд", що дозволяло б суду переконатися у дійсності такого надсилання, а також перевірити, які саме документи було надіслано цій стороні та встановити факт отримання нею такого направлення".

Колегія суддів зауважує, що сама по собі наявність в учасника справи електронного кабінету не звільняє іншого учасника (в цьому випадку скаржника) від обов`язку надіслати копію апеляційної скарги такому учаснику з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та надати суду докази надсилання копії скарги цій стороні з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу та з метою виконання вимог ст. 259, п. 3 ч. 3 ст. 258 ГПК України.

Отже, встановивши, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області не усунуто недоліків апеляційної скарги та не надано суду належних доказів направлення копії апеляційної скарги усім учасникам справи, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення ст. 174, 258, 260 ГПК України та повернув апеляційну скаргу скаржникові.

Щодо доводів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції мав право продовжити строк для усунення недоліків в межах присічного 10-денного строку, а саме до 30.05.2025, встановивши, що скаржником що недоліки апеляційної скарги усунуті частково, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду.

У постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 147/127/17, на неврахування якої посилається скаржник, вказано, що законодавець не покладає на суд обов`язок продовжити строк на усунення недоліків у разі усунення недоліків апеляційної скарги частково. При цьому вказані процесуальні правові приписи не позбавляють суд права в разі усунення недоліків не в повному обсязі постановити ухвалу, якою продовжити строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

Колегія суддів наголошує, що передбачене ч. 2 ст. 119 ГПК України продовження процесуального строку за ініціативою суду є його правом, а не обов`язком, тобто таке право лежить у межах судового розсуду та дискреційних повноважень суду.

Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016). Відтак у цьому випадку непродовження судом апеляційної інстанції скаржнику строку на усунення недоліків за обставин часткового усунення ним недоліків апеляційної скарги не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції ч. 2 ст. 119 та ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Посилання скаржника на відкриття судом апеляційної інстанції апеляційного провадження за іншою апеляційною скаргою ГУ ДПС у Дніпропетровській області за обставин надсилання аналогічному складу учасників справи Суд не бере до уваги, оскільки такі доводи не підтверджують порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права у цій конкретній справі, що переглядається.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не підтвердилися, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.