Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
05.10.2021

Аналіз судової практики щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу спільного майна подружжя

Для Центру сімейного права ВША підготувала Назаренко Мар’яна, адвокат, засновник та керівник Адвокатського бюро «Назаренко Мар’яни».

Обставини справи

Іван Петров (вигадане прізвище та ім`я) звернувся з позовом до суду та просив визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, який було відчужено 16.12.2016 відповідачем – його колишньою дружиною Іванною Петровою (вигадане прізвище та ім`я). Іван Петров зазначав, що між ним та відповідачем не було укладено жодних правочинів щодо відчуження частки у майні на користь іншого з подружжя, як це передбачено ч. 2 ст. 64 СК України, і він не надавав письмової згоди на таке відчуження, у зв`язку з чим просив визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу житлового будинку.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, позовні вимоги задовольнив в повному обсязі, зазначивши про те, що згода, надана позивачем у період шлюбу його дружині, на укладання договорів купівлі-продажу, за якими остання уповноважена придбати житловий будинок та продати цей будинок за ціну та на умовах на свій розсуд, внаслідок розірвання шлюбу між сторонами та ухвалення рішення судом про визнання за останніми права власності по 1/2 частині на спірний будинок, втратила свою чинність на час укладення спірного договору.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили про те, що відповідач, достовірно знаючи про те, що шлюб між нею та позивачем розірвано та за ними визнано право власності по 1/2 частині за кожним на спірний будинок, діяла всупереч вказаним вимогам закону та Конституції України, вийшла за межі своїх цивільних прав та розпорядилася частиною майна, що їй не належала, а тому укладений договір купівлі-продажу житлового будинку має бути визнаний недійсним.

Однак, Верховний Суд з висновками судів попередніх інстанцій не погодився та звернув увагу на наступне.

Висновок Верховного Суду

Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту (частина перша статті 214 ЦК України).

Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин (частина третя статті 214 ЦК України).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

З огляду на викладене, Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вказавши на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів відмови Івана Петрова від одностороннього правочину від 25.02.2013 (згода) на підставі статті 214 ЦК України; такий одностороній правочин не визнаний недійсним та відсутні підстави його нікчемності. За таких обставин, підстав уважати, що договір купівлі-продажу будинку від 16.12.2016 укладений без згоди позивача відсутні. Відповідно, немає підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.06.2021 у справі №537/3100/17 (провадження №61-343св19), з повним текстом якої ви можете ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/3abqg57