Аналіз справи САS 2008/A/1519, 1520: розрахунок компенсації за одностороннє дострокове розірвання контракту гравцями
Ганна Бордюгова, адвокат, кандидат юридичних наук, експерт зі спортивного права, арбітр КАС, консультант з питань антидопінгу Національного Олімпійського Комітету України
Публікації лекторів
27.03.2024

Справа CAS 2008/А/1519, ФК «Шахтар» (Донецьк, Україна) проти Матузалема Франселіно Да Силви (Бразилія) та «Реал Сарагоса САД» (Іспанія) і ФІФА», CAS 2008/А/1520, «Матузалем Франселіно Да Силва (Бразилія) та «Реал Сарагоса САД» (Іспанія) проти ФК «Шахтар» (Донецьк, Україна) і ФІФА»

Вищенаведене рішення є дуже важливим не тільки для світу футболу, але й для спорту взагалі – в тих видах, де спортсмени є професіоналами і мають контрактні трудові відносини зі спортивними організаціями, при розгляді спорів щодо одностороннього дострокового розірвання таких контрактів всіма квазі-арбітражними спортивним органами застосовуються приблизно однакові підходи та принципи, що ґрунтуються на загальновизнаних правових постулатах – контрактні відносини мають бути стабільними і умови контрактів мають бути дотримані їх сторонами (pacta sunt servanda). Порушення умов контракту має каратися накладанням санкції на винну сторону. Такими є фінансові компенсації та спортивні санкції, які варіюються в залежності від виду спорту та ступеню вини.

Практика розгляду спорів щодо відшкодування збитків, нанесених однією стороною контракту іншій в результаті порушення його умов або його безпідставного одностороннього дострокового розірвання може різнитися при розгляді такого спору певною спортивною федерацією та САS і залежить від положень регламентних документів відповідної спортивної федерації та обставин кожної окремої справи.

Спортивні федерації кожна самостійно наділені повноваженнями регламентувати питання визначення наслідків дострокового одностороннього розірвання трудових контрактів спортсменами та спортивними клубами.

Лідером регламентування цього питання, беззаперечно і з абсолютно зрозумілих причин, є ФІФА. У Регламенті зі статусу і трансферу гравців цьому питанню присвячено кілька статей, головною з яких є стаття 17 – «Наслідки розірвання контракту без поважних причин». Повний текст статті міститься в рішенні (див. пар.60).

Незалежно від того, хто розриває контракт – спортсмен або його клуб – достроково і без поважної причини, якщо сторони спору самі не визначили суму компенсації за порушення або розірвання контракту на стадії його укладання або в будь-який момент під час його дії, застосовуються критерії, визначені у ч. 1 статті 17 вищеназваного Регламенту ФІФА, яка дає досить широкі дискреційні повноваження органу, що розглядає спір між сторонами, з визначення тих об’єктивних критеріїв, на підставі яких може розраховуватися компенсація в кожному конкретному спорі. Цей підхід успішно застосовується як Палатою з вирішення спорів ФІФА, так і САS, що прослідковується і у наведеному вище рішенні.

Отже, аналіз вищенаведеного рішення САS по справі Матузалема, яке є другим пілотним після справи Ендрю Вебстера у цій категорії справ (рішення у цій справі від 30 січня 2008 р. доступне на сайті САС - САС 2007/A/1298 Wigan Athletic FC v/ Heart of Midlothian & САС 2007/A/1299 Heart of Midlothian v/ Webster & Wigan Athletic FC & САС 2007/A/1300 Webster v/ Heart of Midlothian), дає можливість зробити наступні узагальнення.

 

При розгляді спору щодо належної потерпілій стороні компенсації за одностороннє дострокове розірвання трудового контракту орган спортивної юстиції повинен врахувати всі наявні об’єктивні критерії. У ст. 17 Регламенту ФІФА немає списку таких критеріїв, а отже, це можуть будь-які обставини, різні в усіх справах, які враховуватимуться судом при розгляді спору.

ФІФА окреслила загальні критерії такого розрахунку, якими є (список не є вичерпним):

  • оплата праці та інші винагороди, належні гравцеві згідно з існуючим контрактом та (або) новим контрактом;
  •  залишок терміну дії існуючого контракту – максимум до 5 років;
  •  платежі та витрати, здійснені чи понесені колишнім клубом (амортизовані протягом терміну дії контракту);
  •  а також те, чи контракт порушено протягом Захищеного періоду (термін пояснено у пар. 164 вищенаведеного рішення).

Важливо, що ФІФА прирівнює гравців і тренерів у статусі.

У кожному конкретному випадку орган, що розглядає справу, має широкі дискреційні повноваження щодо визначення та оцінки тих чи інших критеріїв та їх впливу на розмір калькуляції компенсації. Наприклад, збиток, понесений клубом, який через дострокове припинення контракту більше не може виконувати будь-які зобов’язання перед третьою стороною (див. п.150 рішення).

У наведеній справі колегія, при розрахунку компенсації, серед перелічених вище критеріїв, передбачених статтею 17 Регламенту ФІФА, врахувала винагороду гравця у всіх трьох клубах – Шахтарі, Реалі Сарагоса та Лаціо, а також вартість опції щодо остаточного трансферу до Лаціо та суму наперед визначених збитків, передбачених контрактами гравця.

Щодо специфіки спорту – що являє собою цей критерій і як його оцінювати? Пояснення цьому критерію надане у п. 154 рішення, яке цитується колегіями САS у подібних справах та походить зі справи Вебстера. Коротко його суть можна звести до необхідності врахування судом інтересу гравця у свободі переміщення та інтересу клубу у можливості розраховувати на достатню стабільність контракту, а також необхідності врахування можливості отримання потенційної вигоди в результаті можливості подальшого трансферу гравця до іншого клубу його колишнім клубом – тобто через визначення ринкової вартості гравця і втрачену його колишнім клубом можливість проводити переговори з іншими клубами щодо трансферу гравця, який достроково розірвав контракт.

У рішенні по справі Матузелама Колегія САS вкотре підкреслила, що дострокове розірвання контракту без поважної причини, навіть якщо воно має місце після так званого «Захищеного періоду» є дуже грубим порушенням, яке не може бути залишене без покарання, що і покликана регламентувати стаття 17 Регламенту ФІФА зі статусу і трансферів гравців і метою якої є попередження подібних випадків та стимулювання забезпечення сторонами контрактної стабільності, тобто посилення та забезпечення вищезгаданого принципу договірного права pacta sunt servanda.

При розгляді подібних спорів орган, що вирішує спір, повинен виходити з принципу так званого «позитивного інтересу» (див. пар. 86, 88 рішення), - розраховувати компенсацію на користь постраждалої сторони таким чином, щоб забезпечити їй можливість повернення в положення, в якому вона б знаходилася, якщо контракт не був би розірваним. Саме це колегія і зробила, створивши таким чином своєрідне правило для розгляду майбутніх подібних спорів – компенсація має покривати повністю збитки, нанесені достроковим одностороннім безпідставним розірванням контракту гравцем, і що обчислення такої компенсації повинно враховувати також витрати на придбання гравця та не враховувати витрати, на яких клуб зекономить в результаті відсутності необхідності сплачувати, наприклад, зарплату, через розірвання контракту.

У справі Вебстера розрахунок компенсації було зроблено просто на підставі обчислення загальної суми винагород, які мали б бути сплачені колишнім клубом до кінця строку дії контакту. У той час як у справі Матузалема, що і стало власне, прецедентом, колегія взяла до уваги в розрахунок усі витрати на придбання гравця, фактично вказавши, що лишень винагорода, належна гравцеві не є єдиним індикатором його дійсної ринкової вартості. Колегія не пішла шляхом розрахунку, який був застосований при розгляді справи Вебстера. Навпаки, сума невиплачених «Шахтарем» Матузалему винагород, які мали б бути виплаченими до кінця строку дії контракту, були визначені колегією як заощадження, що має бути вирахуване з суми компенсації, оскільки «Шахтар» не мав більше їх сплачувати через розрив контракту гравцем.

САS зазначив, що в цій справі конкретний розмір збитку, нанесеного гравцем клубу не може бути визначеним, але намагався максимально врахувати всі об’єктивні критерії для якнайповнішого розрахунку компенсації. Роблячи розрахунок, колегія зазначила, що робить його «у дусі статті 17 Регламенту ФІФА, з урахуванням специфіки спорту та застосуванням норм швейцарського законодавства», - відповідно до ч. 3 ст. 99 та ч. 2 ст. 42 Швейцарського кодексу зобов’язань, в яких зазначено, що у випадку неможливості визначення конкретного розміру завданого збитку, суддя повинен визначити його на власний розсуд, взявши до уваги обставини справи та вжиті постраждалою стороною заходи для зменшення понесеної шкоди (див. пар. 176).

Як вже зазначалося, САS дотримується позиції про необхідність дотримання принципу контрактної стабільності. У справі Матузалема це додатково підтверджується збільшенням колегією суми компенсації з огляду на важливу роль, яку гравець відігравав у клубі (капітан команди) і те, що він покинув клуб саме напередодні початку кваліфікаційних раундів Ліги Чемпіонів. Адже важливим є те, що, купуючи гравця, клуб отримує не тільки його послуги, але і сам клуб формує трансферну вартість гравця, для клубу гравець є «матеріальною цінністю». Розриваючи достроково контракт, гравець позбавляє клуб не тільки послуг гравця, які, як вже зазначалось, мають вартість, але і позбавляє клуб можливості отримати його трансферну вартість, яка була набута клубом при купівлі гравця, шляхом його подальшого «продажу» в інший клуб.

Вирішуючи цю справу, колегія намагалася створити вектор руху для всіх майбутніх подібних справ. При розрахунку витрат на купівлю гравця колегія врахувала всі витрати клубу. До того ж, колегія зазначила, що і витрати на заміну такого гравця можуть бути присуджені з нього та солідарно з його нового клубу, якщо потерпіла сторона доведе, що такі витрати збільшилися через дострокове розірвання контракту гравцем. Отже, клуби можуть розраховувати на отримання такої компенсації, яка дозволяє замінити втраченого гравця новим з такою ж ринковою вартістю.

У випадку розірвання контракту достроково без поважної причини клубом – ситуація є досить простою: розрахунок компенсації, що підлягає виплаті гравцю або тренеру, робиться на підставі чисто фінансовій – тобто, присуджується до виплати вся сума неотриманого прибутку (як приклад – справа О. Заварова 2010/A/2252, де САS присудив йому до виплати з ФК «Арсенал» Київ усю суму неотриманого доходу до кінця терміну дії контракту, який був розірваний клубом достроково, у сумі, еквівалентній 1 млн. дол. США). Оскільки така сама норма, як і в ст. 17 Регламенту ФІФА міститься і у відповідному регламенті Федерації футболу України.

Проте, якщо після розірвання контракту гравець (тренер) знайшов собі одразу ж новий клуб, то з метою уникнення безпідставного збагачення, із суми такої компенсації вираховуються кошти, які він отримує за новим контрактом (тобто, різниця, якщо зарплата за новим контрактом менша за зарплату у попередньому – див. пар.112 рішення). Якщо ж вона більша, то компенсується тільки фактичний час безробіття, а також може бути застосована додаткова компенсація із застосуванням відповідного національного законодавства та/або «специфіки спорту». Наприклад, швейцарським законодавством така додаткова компенсація встановлена на рівні, що не перевищує середню заробітну плату за шість місяців. Тобто, своєрідна моральна компенсація працівнику роботодавцем.

Відповідно до ч. 2 статті 17 право на отримання компенсації не може бути передано третій стороні. Якщо професіонал зобов’язаний сплатити компенсацію, він та його новий клуб є спільно та солідарно відповідальними за здійснення виплати такої компенсації.

Якщо контракт розірвано у «захищений період», відповідно до ч. 3 статті 17 Регламенту ФІФА додатково до фінансової компенсації до винної сторони застосовується спортивна санкція – футболіст відстороняється на 4 або 6 місяців від участі у офіційних матчах (в залежності від ступеню вини та обтяжуючих обставин).

Новому клубу футболіста, на підставі ч. 4 цієї ж статті, забороняють реєструвати нових гравців протягом двох трансферних періодів (тобто, протягом року). Частина 4 статі 17 Регламенту ФІФА зі статусу і трансферів гравців викладена таким чином: «Презюмується, допоки не буде доведено протилежне, що будь-який клуб, який уклав контракт із професійним футболістом, який достроково розірвав свій трудовий контракт без поважної причини, спонукав такого професійного футболіста до вчинення порушення».

За таких умов, при презюмованому порушенні (тобто факт підписання контракту з футболістом, який розірвав свій контракт достроково протягом захищеного періоду, вже і доводить факт порушення), тягар доказування зворотного – спростування презумпції – лежить на новому клубі. Клуб має довести належними доказами, що він не спонукав футболіста до розірвання трудового контракту з попереднім клубом. Якщо клуб не в змозі цього довести, він несе солідарну відповідальність разом із футболістом за виплату присудженої з нього його колишньому клубу компенсації.

Отже, підсумовуючи, в цій справі при розрахунку компенсації колегія, з можливих критеріїв, передбачених ст. 17 Регламенту ФІФА зі статусу й трансферу гравців, з урахуванням наданих сторонами пояснень та документальних доказів, врахувала наступні:

- залишкову вартість контракту футболіста з ФК «Шахтар»;

- трансферні витрати, понесені ФК «Шахтар» на придбання гравця;

- специфіку спорту.

Через відсутність доказів, Колегія не змогла врахувати у цій конкретній справі:

  • національне законодавство України;
  • додаткові витрати ФК «Шахтар» на заміну гравця;
  • упущену вигоду – неотриману трансферну вартість гравця;
  • виплати агентам при укладанні договору гравцем з ФК «Шахтар».

Якщо ознайомитися з рішеннями у подібних справах, ухвалених САS, посилання на які містяться у самому рішенні по справі Матузалема, для порівняння, можна легко прослідкувати логіку колегій САS при застосуванні тих чи інших критеріїв при розрахунку компенсації за одностороннє дострокове розірвання контракту гравцями в залежності від обставин кожної конкретної справи.

 Ознайомитися з повним текстом справи САS 2008/A/1519, 1520 можна за посиланням: https://tinyurl.com/4kaebtfw