Шановні колеги, пропонуємо до вашої уваги аналітичне дослідження «Повернення депортованих українських дітей батьками: чи існують ризики звинувачення у колабораційній діяльності?».

Матеріал підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка впроваджується УГСПЛ.

За даними української влади кількість депортованих дітей станом на середину червня 2023 року становить більше 19 500 осіб. Точну кількість депортованих дітей неможливо встановити з огляду на триваючу повномасштабну агресію, ускладнений доступ до тимчасово окупованих територій та ненадання російською стороною достовірної інформації з цього приводу.

Депортація українських дітей є свавільним втручанням у сферу сімейного життя, грубим порушенням права на ідентичність, права на сім’ю та права на возз’єднання з сім’єю тощо.

Повернення депортованих дітей є тривалим та складним процесом, зважаючи на перепони, які створює російська сторона, вимагаючи особистого приїзду батьків та надання величезної кількості документів. Непоодинокі випадки, коли батьки побоюються звертатися до правоохоронних органів України для повернення дітей, бо бояться звинувачень у колабораційній діяльності через їхнє перебування в окупації, або контакти з російською стороною. У деяких ситуаціях батьки вимушені самостійно шукати способи повернення своїх дітей, у тому числі звертатися до своїх друзів чи знайомих з Росії. Батьки, які особисто поїхали за дітьми або контактували з громадянами Російської Федерації, чи вступали у відносини з російськими органами влади, після повернення побоюються, що можуть опинитися в полі зору правоохоронних органів та бути визнаними колаборантами через тривале перебування на території Російської Федерації або в окупації.

Слід розуміти, що депортовані діти та їхні батьки є жертвами російського режиму, який, нехтуючи міжнародними нормами, вчиняє воєнні злочини та злочини проти людяності. Разом з тим, спрощене побутове розуміння колабораційної діяльності призводить до поширення різного роду міфів, наслідками яких можуть бути як безпідставні звинувачення жертв злочинів, так і острах жертв стати об’єктами таких звинувачень.

У дослідження сфокусовано увагу на таких питаннях:

1. Депортація та примусове переміщення українських дітей: кваліфікація з позиції міжнародного права

• Захист дітей від наслідків збройних конфліктів за національним законодавством України

• Заборона депортації та примусового переміщення цивільного населення згідно з міжнародним гуманітарним правом

2. Право на сімейне життя та захист від свавільного втручання в умовах триваючої повномасштабної збройної агресії

• Депортація та примусове переміщення як свавільне втручання в сімейне життя

• Право на повагу до сімейного життя за національним законодавством України

• Право сім’ї не бути розлученою під час збройного конфлікту за міжнародним правом

3. Повернення депортованих дітей батьками: чи є ризики бути звинуваченим у колабораційній діяльності?

• Зміст колабораційної діяльності

• Колабораційна діяльність: міфи та правда

4. Погляд на ситуацію очима батьків/законних представників депортованих дітей

• Методологія дослідження

• Історії депортації та повернення дітей.

У дослідження надано висновки та рекомендації Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, правоохоронним органам та міжнародним організаціям.

Детально ознайомитися із дослідженням можна за посиланням: https://shorturl.at/ikvPZ