Огляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2026 року у справі № 591/2591/25 з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду щодо строків ст. 1281 ЦК України.
Ключовий висновок
Зі смертю платника аліментів припиняється його обов'язок їх сплачувати.
Заборгованість, що склалася за життя, входить до складу спадщини.
Якщо одним зі спадкоємців є сама дитина, на користь якої стягувалися аліменти, її частина цього боргу припиняється збігом боржника і кредитора в одній особі.
Інший спадкоємець сплачує лише суму, що відповідає його частці у спадщині.
Обставини справи і позовні вимоги
Після смерті батька дитини спадщину за законом прийняли двоє: його батько, тобто дід дитини, і малолітній син. За життя спадкодавець прийняв спадщину після своєї матері, бо проживав разом із нею. Мати залишила квартиру і шість земельних ділянок для товарного сільськогосподарського виробництва. Спадкодавцю припадала половина цього майна, другу половину успадкувала його сестра. Свої права на це майно він так і не оформив.
Через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів нотаріус відмовила законній представниці дитини у видачі свідоцтва про право на спадщину.
За двома виконавчими листами, виданими у 2013 і 2018 роках, з батька стягувалися аліменти на сина. Після його смерті державний виконавець розрахував заборгованість за обома листами.
Мати дитини звернулася до суду як законна представниця сина. Вона просила визнати за сином право власності на 1/4 частку квартири і кожної із земельних ділянок.
Крім того, просила стягнути з діда половину аліментного боргу, розрахованого державним виконавцем, тобто 91 033,45 грн.
Заперечуючи проти розміру боргу, відповідач надав висновок судової економічної експертизи від 01 вересня 2025 року, проведеної на його замовлення експертом Сумського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Експерт визначив документально підтверджену заборгованість за листом 2018 року за період з 01 липня 2018 року до 01 січня 2024 року в сумі 87 646,18 грн і перерахування на користь матері дитини в сумі 34 150 грн. Заборгованості за листом 2013 року висновок не стосувався. За підрахунком відповідача, на його частку мало припадати 9 673,09 грн.
Рішення судів попередніх інстанцій
Відповідач визнав позов у частині майна, і суд першої інстанції цю вимогу задовольнив.
Щодо боргу суд не прийняв розрахунок виконавця в повному обсязі. Виконавець виходив з того, що боржник доходів не мав, тоді як у спірний період той працював, а згодом отримував пенсію по інвалідності. За листом 2018 року суд, як і експерт, установив документально підтверджену заборгованість у сумі 87 646,18 грн і відняв від неї перераховані матері дитини 34 150 грн. До залишку він додав борг за листом 2013 року в сумі 41 407,02 грн за розрахунком виконавця, якого висновок експерта не охоплював. Половину загальної суми, 47 451,60 грн, суд стягнув з відповідача.
Апеляційний суд переглянув рішення лише в оскарженій частині, тобто щодо боргу і судових витрат.
Оцінивши надані відповідачем фіскальні чеки разом із висновком експерта, суд установив ще три платежі на загальну суму 3 060 грн. Їх не було враховано ні у висновку експерта, ні в рішенні суду першої інстанції. Отже, за листом 2018 року боржник сплатив 37 210 грн, а залишок боргу становить 50 436,18 грн. Заборгованість за листом 2013 року в сумі 41 407,02 грн відповідач належними і допустимими доказами не спростував. Загальна сума боргу склала 91 843,20 грн, і апеляційний суд стягнув з відповідача її половину, 45 921,60 грн.
Доводи про неврахування висновків щодо позовної давності суд відхилив, оскільки із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності відповідач ні особисто, ні через представника до суду першої інстанції не звертався.
Доводи касаційної скарги
На думку відповідача, суди не мали права самостійно розраховувати борг і без належного обґрунтування відхиляти висновок судової економічної експертизи, проведеної на його замовлення. За цим висновком його частка становила лише 9 673,09 грн.
Він також вважав, що суди проігнорували питання позовної давності.
Окремо відповідач заперечував проти стягнення з нього судового збору, бо має статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи другої категорії.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення.
Суд розмежував обов'язок сплачувати аліменти і заборгованість за ними.
Обов'язок нерозривно пов'язаний з особою платника і зі смертю припиняється (ст. 608, п. 5 ч. 1 ст. 1219 ЦК України).
Заборгованість, що склалася за життя, натомість є майновим обов'язком і входить до складу спадщини (ст. 1216, 1218 ЦК України).
Від її погашення боржника не звільняє жодна обставина (ст. 194 СК України). Тут Суд повторив висновки, викладені в постановах від 21 березня 2018 року у справі № 161/11682/15-ц та від 12 серпня 2020 року у справі № 199/5826/16-ц.
Відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця часткова, а не солідарна. За ст. 1282 ЦК України кожен спадкоємець задовольняє вимоги кредитора особисто, у розмірі своєї частки і в межах вартості одержаного майна.
Суд навів і ст. 1281 ЦК України про строки пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців, однак дотримання цього строку не досліджував: касаційна скарга такого доводу не містила, а перегляд здійснюється в межах доводів скарги (ст. 400 ЦПК України).
Окремо Суд застосував правило про збіг боржника і кредитора в одній особі. Другий спадкоємець, син спадкодавця, у цих правовідносинах одночасно є і боржником, і кредитором. Тому його обов'язок за ст. 1282 ЦК України припинився на підставі ст. 606 ЦК України. Відповідач успадкував 1/2 частину майна і сплачує половину боргу. Стягнута з нього сума дорівнює саме половині боргу.
Доводи відповідача про розрахунок «на власний розсуд» Суд відхилив. Він навів вимоги ч. 5 ст. 106 ЦПК України до висновку експерта, підготовленого для подання до суду. Висновок експерта не має для суду заздалегідь встановленої сили й оцінюється разом з іншими доказами, а його відхилення має бути вмотивоване (ст. 89, 110 ЦПК України). Незгоду з висновком експерта апеляційний суд належно обґрунтував. Експерт не врахував фіскальних чеків на 3 060 грн.
Крім того, розмір боргу апеляційний суд визначав з урахуванням відомостей про працевлаштування боржника та його офіційні доходи, тоді як розрахунки виконавця виходили з відсутності доходів. Борг за листом 2013 року відповідач належними і допустимими доказами не спростував. Установлення обставин і оцінка доказів належать до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій. Тут Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Щодо позовної давності Суд погодився з апеляційним судом, бо заяви в суді першої інстанції не було. Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Доводи про пільгу щодо судового збору Суд визнав помилковими. Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від його сплати звільнено позивачів, віднесених до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. На відповідачів ця пільга не поширюється.
Строк ст. 1281 ЦК України у світлі практики Великої Палати
Природу строку пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців Велика Палата Верховного Суду визначила задовго до розглянутої справи.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц спір стосувався звернення стягнення на іпотечну квартиру, яка після смерті позичальниці перейшла до її спадкоємців. Нотаріус видав їм свідоцтва про право на спадщину в березні 2012 року і того ж дня повідомив про це банк. Новий кредитор, який набув право вимоги за договором факторингу, надіслав спадкоємцям вимогу лише в грудні 2014 року. Суди відмовили в позові через пропуск строків ст. 1281 ЦК України.
Велика Палата з цим погодилася і відступила від висновку Верховного Суду України, за яким до вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки застосовувалася загальна позовна давність.
Велика Палата виходила з того, що зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту входить до складу спадщини, тому строки пред'явлення вимог кредитора до спадкоємців і порядок їх задоволення визначаються ст. 1281 і 1282 ЦК України, зокрема й тоді, коли зобов'язання забезпечене іпотекою.
Строки пред'явлення вимог кредитора до спадкоємців вона назвала преклюзивними і прямо вказала, що вони не тотожні позовній давності.
Сплив такого строку позбавляє кредитора права вимоги, тобто припиняє саме цивільне право, а разом з ним і можливість судового захисту. Сплив позовної давності права не припиняє і є підставою для відмови в позові лише тоді, коли про давність заявила сторона. Пред'явлення вимоги в межах строку має довести кредитор. Лист спадкоємця, яким той повідомив банк про отримання спадщини і просив розстрочити борг, Велика Палата вимогою кредитора не визнала.
Постанова 2026 року підтвердила, що аліментна заборгованість спадкодавця входить до складу спадщини. Закон не виокремлює такий борг з-поміж інших боргів спадкодавця, тож із логіки Великої Палати випливає, що до нього так само застосовується ст. 1281 ЦК України. Отже, дотримання строку пред'явлення вимог належало до обставин, від яких залежало саме існування права на стягнення.
Відповідач у касаційній скарзі посилався на позовну давність, і суди відхилили цей довід, бо заяви в першій інстанції не було. З розмежування, проведеного Великою Палатою, випливає, що правило про заяву сторони, встановлене для позовної давності, на строк ст. 1281 ЦК України не поширюється.
Читаючи постанову 2018 року, слід зважати на редакцію норми.
Велика Палата застосовувала ст. 1281 ЦК України в редакції, чинній до 04 лютого 2019 року: шість місяців з дня, коли кредитор дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, а якщо він про це не знав і не міг знати, один рік від настання строку вимоги. У такому ж формулюванні норму наведено і в постанові 2026 року.
За чинною редакцією вимогу треба пред'явити не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Якщо кредитор не знав і не міг знати про прийняття спадщини чи одержання свідоцтва, шестимісячний строк обчислюється з дня, коли він про це дізнався.
Наслідок пропуску строку не змінився, тому висновки Великої Палати про його природу зберігають своє значення.
Для обставин розглянутої справи вибір редакції має практичну вагу.
Спадкова справа після смерті батька дитини заведена 19 січня 2024 року, спадщину від імені сина прийняла його законна представниця, а позов про стягнення боргу подано в березні 2025 року.
За попередньою редакцією шестимісячний строк від дня, коли кредитор дізнався про відкриття спадщини, на час звернення до суду вже минув би. За чинною редакцією все залежить від того, чи і коли спадкоємці одержали свідоцтва про право на спадщину. Законній представниці дитини у видачі свідоцтва відмовлено, а чи одержував свідоцтво відповідач, у постанові не встановлено. Якщо свідоцтв не видавали, строк не почав спливати, і вимогу пред'явлено вчасно.
Значення для практики
Зі смертю платника аліментний борг не зникає. Він переходить до спадкоємців і стягується з них у загальному порядку, а розмір боргу доводиться так само, як і будь-яка інша обставина.
Розрахунок державного виконавця при цьому лише один із доказів. Якщо виконавець виходив з відсутності доходів, а боржник працював чи отримував пенсію, борг можна перерахувати за фактичним доходом. Для цього придатні довідки роботодавця і Пенсійного фонду, а також відомості з Державного реєстру платників податків.
Вимогу треба заявляти до кожного спадкоємця окремо, у розмірі його частки. Солідарного стягнення тут немає. Якщо серед спадкоємців є дитина-кредитор, її частку з розрахунку виключають, бо в цій частині вимога позбавлена підстав.
У справах цієї категорії підлягають доказуванню:
- наявність і розмір заборгованості на день смерті платника, з урахуванням усіх здійснених платежів;
- коло спадкоємців, прийняття ними спадщини та розмір їхніх часток;
- вартість майна, одержаного кожним спадкоємцем, бо вона обмежує його відповідальність.
Строк, установлений ст. 1281 ЦК України, не є позовною давністю, тому на його пропуск відповідач може посилатися незалежно від заяви про застосування давності. Пред'явлення вимоги до спадкоємців у межах цього строку доводить кредитор. Обидва положення випливають з позиції Великої Палати, викладеній у постанові у справі № 522/407/15-ц, з урахуванням того, що з 04 лютого 2019 року строк обчислюється з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Поради позивачу і відповідачу
Позивачу.
· Строк, установлений ст. 1281 ЦК України, кредитор пропускати не може. У редакції, чинній з 04 лютого 2019 року, вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, треба пред'явити не пізніше шести місяців з дня одержання ним свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор не знав і не міг знати про прийняття спадщини або одержання свідоцтва, шестимісячний строк обчислюється з дня, коли він про це дізнався. Пропуск строку позбавляє права вимоги. У цій справі питання строку предметом розгляду не було, тож висновків щодо нього постанова не містить.
· Ще до подання позову слід перевірити, чи враховано в розрахунку всі платежі боржника: якщо відповідач надасть невраховану квитанцію, суму буде зменшено.
Відповідачу.
· Про позовну давність треба заявити в суді першої інстанції. Пізніше таку заяву суд уже не розглядатиме.
· Докази сплати аліментів, тобто квитанції, фіскальні чеки та банківські виписки, слід зібрати повністю.
· Якщо сторона замовляє експертизу, експерт має отримати їх усі: висновок, складений без частини платежів, суд обґрунтовано відхилить.
· Варто також заявляти, що відповідальність обмежена вартістю успадкованого майна, і доводити цю вартість. У цій справі вона не встановлювалася.
· Окремо слід з'ясувати, коли спадкоємці одержали свідоцтва про право на спадщину, і перевірити, чи дотримав кредитор строк, установлений ст. 1281 ЦК України.
Джерела
Більше розборів судової практики та відповідей на питання з цивільного і сімейного права — у телеграм-каналі авторки «Право з Любов'ю»: t.me/pravo_z_Liuboviu