Акт фіксації фактичних даних щодо руху віртуальних активів із залученням спеціаліста як інструмент представника потерпілого

 Більшість кримінальних проваджень, пов’язаних із викраденням або шахрайським заволодінням віртуальними активами, починається не зі слідчих дій, а зі звернення потерпілого до адвоката. Поки заява про кримінальне правопорушення буде зареєстрована, а слідчий отримає доступ до аналітичних інструментів, кошти встигають пройти через десятки адрес, міксери та кросчейн-мости і потрапити на централізовані біржі, де їх ще можна заблокувати. Тому саме на адвоката фактично покладається завдання першим зафіксувати рух активів, позначити адреси як пов’язані з правопорушенням і передати правоохоронним органам матеріали, придатні для оперативного реагування. Від того, у якій формі ці відомості буде зафіксовано, залежить, чи стануть вони доказами, чи залишаться лише довідковою інформацією.

Мета тез – обґрунтувати використання акта фіксації фактичних даних щодо руху віртуальних активів, складеного адвокатом із залученням технічного спеціаліста, та окреслити вимоги, за дотримання яких такий документ може стати належним і допустимим джерелом доказів.

Правова основа. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази, а також залучати на договірних засадах фахівців для отримання роз’яснень з питань, що потребують спеціальних знань [1]. Кримінальний процесуальний кодекс України закріплює право потерпілого та його представника збирати і подавати докази (ст. 56, 58, 93), а до документів як процесуальних джерел доказів відносить, зокрема, матеріали, що містять зафіксовані фактичні дані, у тому числі на електронних носіях (ст. 99) [2]. Поняття віртуального активу та гаманця запропоновано в Законі України «Про віртуальні активи», який ухвалено у 2022 році, однак набрання ним чинності пов’язане з внесенням змін до Податкового кодексу України; попри це, його термінологія вже використовується в практиці та може слугувати орієнтиром для опису об’єкта дослідження [3]. Отже, адвокат не позбавлений права самостійно дослідити загальнодоступну інформацію – а дані публічного блокчейну саме такими і є – та зафіксувати результати в письмовому документі.

Чому акт, а не протокол. Згідно зі ст. 104, 106 КПК протокол є формою фіксації процесуальної дії, яку під час досудового розслідування складає особа, що її проводила, – слідчий, дізнавач, прокурор. Кримінальний процесуальний закон має імперативний характер: учасникам дозволено те, що прямо ним передбачено. Тому оформлення адвокатом документа під назвою «протокол огляду» може викликати запитання щодо відповідності його форми процесуальним вимогам та наявності в адвоката повноважень на складання й підписання саме такого процесуального документа. Назва «акт фіксації фактичних даних» точніше відображає суть документа: адвокат не проводить процесуальну дію, а фіксує загальнодоступні відомості, які далі можуть бути перевірені слідчим.

Чому дані блокчейну. Записи в публічному блокчейні незмінні та можуть бути повторно перевірені будь-ким за хешем транзакції. На відміну від листування в месенджері чи вмісту вебсторінки, які можуть бути видалені, запис у розподіленому реєстрі залишиться доступним і в момент огляду слідчим, і під час судового розгляду. Тож акт адвоката не підміняє слідчу дію, а слугує «картою»: він вказує правоохоронному органу, які саме транзакції та адреси потрібно перевірити, і дозволяє зробити це швидко.

Роль спеціаліста. Простежити рух коштів через декілька мереж, визначити адреси, що належать біржам чи сервісам, і виявити ознаки використання міксерів без спеціальних знань неможливо. Залучений адвокатом спеціаліст у сфері блокчейн-аналітики бере участь у дослідженні, обирає інструменти та пояснює зміст побаченого; його пояснення фіксуються в акті або отримуються окремо в порядку опитування за його згодою.

Вимоги до акта. З практики подання таких матеріалів до органів досудового розслідування можна виокремити мінімальний набір реквізитів, дотримання яких дозволить у майбутньому віднести такий акт до категорії належних і допустимих доказів у розумінні положень КПК України (ст. 85, 86): (1) дата, час початку і завершення фіксації, місце та учасники, відомості про кваліфікацію спеціаліста та підстави його залучення (договір); (2) мета та вихідні дані, отримані від клієнта (адреса гаманця потерпілого, хеш першої транзакції); (3) перелік використаних інструментів – публічні оглядачі блоків, аналітичні платформи із зазначенням версії; (4) хронологічний опис ланцюга транзакцій із хешами, номерами блоків, сумами та адресами, достатній для незалежного відтворення; (5) чітке розмежування об’єктивних даних блокчейну і висновків спеціаліста щодо належності адрес певним сервісам, з указанням джерела атрибуції; (6) додатки – знімки екрана з видимими URL і часом, експорт графа транзакцій, контрольні суми (хеш-значення) файлів додатків; (7) підписи адвоката та спеціаліста.

Від акта до кримінального провадження. Акт разом із поясненнями спеціаліста долучається до заяви про кримінальне правопорушення як документ, що обґрунтовує наявність його ознак і визначає напрям першочергових дій: тимчасовий доступ до інформації бірж, на які надійшли кошти, накладення арешту на віртуальні активи. Паралельно адреси маркуються в професійних спільнотах обміну інформацією як пов’язані з правопорушенням, що дає змогу біржам оперативно заблокувати подальше виведення [4]. Слідчий отримує не загальну скаргу, а перевірювану схему руху коштів, яку може відтворити під час власного огляду або поставити на вирішення судового експерта.

Проблемні питання. Перше – відсутність у КПК регламентації документів, якими адвокат фіксує зібрані ним відомості, через що слідчі та суди по-різному можуть оцінювати такі акти: від повного прийняття до відмови визнавати їх доказами. Друге – невизначеність суб’єкта збирання доказів до початку кримінального провадження: ст. 93 КПК визначає, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження та потерпілим, проте не згадує заявника (ст. 60 КПК). Тож на етапі, коли клієнт адвоката має лише статус заявника, а відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не внесено, збирання ним доказів законом чітко не передбачене, хоча саме на цей етап припадає більшість актів фіксації руху віртуальних активів. Третє – невизначеність процесуального статусу спеціаліста, залученого адвокатом. Четверте – відсутність єдиної методики, з якою можна було б звірити акт адвоката.

Пропозиції. По-перше, доцільно на рівні методичних рекомендацій НААУ запровадити типову форму акта фіксації фактичних даних щодо руху віртуальних активів з переліком обов’язкових реквізитів, наведених вище. По-друге, варто розробити спільно з КНДІСЕ рекомендації щодо мінімальних вимог до фіксації блокчейн-транзакцій, яких дотримуватимуться і адвокати, і судові експерти. По-третє, у перспективі доцільно доповнити ст. 93 КПК положенням про право заявника та його представника збирати докази до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також розширити ст. 106 КПК, визначивши перелік дій, результати яких адвокат має право оформлювати протоколом.

Висновки. Акт фіксації фактичних даних щодо руху віртуальних активів, складений адвокатом із залученням спеціаліста, є дієвим інструментом на етапі, коли правоохоронні органи ще не розпочали розслідування. Публічність і незмінність блокчейну дають змогу будь-якому учаснику провадження перевірити зафіксовані відомості, а отже, такий акт здатен стати належним і допустимим джерелом доказів. Уніфікація його форми, узгодження вимог із судово-експертною установою та подальше вдосконалення КПК підвищать швидкість реагування на злочини з віртуальними активами і шанси потерпілих на повернення коштів.