Адвокат Людмила Гриценко: “Бути лідеркою – це про велику відповідальність, причетність до важливих процесів, можливість бути корисною, служити людям, ділитися знаннями і досвідом”.
Адвокат Людмила Гриценко очолила рейтинг ТОП-50 лекторів, які присвятили найбільшу кількість часу підвищенню кваліфікації адвокатів у 2021 році.
Новини та події
02.02.2022

Про шлях Людмили Гриценко в юриспруденцію та тренерство, мотивацію і ключові цінності у професійній діяльності, власні секрети успіху, вміння поєднувати професійну зайнятість, освітню діяльність, сімейні справи, побут та відпочинок, а також про відновлення ресурсного стану та плани на майбутнє дізнавалася Лариса Гретченко, керівник проєктів і програм Вищої школи адвокатури НААУ.

Людмило, розкажіть про себе і свій шлях в юриспруденцію, — починаємо розмову.

Мені 38 років, живу і практикую на Черкащині. Люблю життя, свою професію (точніше кілька своїх професій: адвокатуру і тренерство — авт.), люблю подорожі, книги і людей.

Маю власну улюблену справу, 13 років займаюся адвокатською практикою, 7 років у тренерстві, викладаю в університеті, здійснюю проєктну та аналітичну діяльність.

Мій шлях в юридичну професію розпочався в дитинстві. В четвертому класі, надивившись популярних на той час «індійських» фільмів про судові процеси, вирішила, що хочу стати юристкою. У моїй сім’ї юристів, крім мене, немає і не було, тому батьки були здивовані і думали, що з часом захоплення юриспруденцією мине.

В середній школі почалися «серйозні стосунки» з історією, перечитала купу книг про історію стародавнього Риму, Греції, Спарти. Потім — сотні книг та журналів про війну, військові події. Перечитавши доступні на той час підручники з «Теорії держави і права», вирішила, що хочу продовжити навчання в коледжі. Право мене цікавило, захоплювало. Розуміти, як створювались держави, як звичаї ставали законами, як розвивалось людство…

Я та людина, яка ввечері може розгорнути книгу, читати — і згорнути її зранку, а потім піти на пари в університет або на роботу. Для мене книги, як подорожі (тільки коштують менше — авт.), а якщо це книги, пов’язані з правом, то крім чи замість сюжету й емоцій, ще є можливість зрозуміти структуру, навчитися відрізняти факти від інтерпретацій, користуватися тим чи іншим як певними інструментами в доказуванні та розуміти причинно-наслідкові зв’язки, їх значення і вплив.

Професійну діяльність розпочала з вісімнадцяти років. Перше робоче місце – робота консультантом суду, потім помічником судді. В суді працювати подобалось, пощастило з наставниками й наставницями. За ці роки я виросла професійно, отримала цікавий практичний досвід і зрозуміла, що хочу бути адвокаткою.

У червні 2008 року, в 24 роки, успішно склавши іспит, я отримала свідоцтво про право займатися адвокатською діяльністю. Це професія, в якій мені комфортно. Це професія, що надихає і мотивує. Мені точно є куди рости, і тренерство – чудово в цьому допомагає.

Що відчули в той момент, коли дізналися, що очолили рейтинг ТОП -50 лекторів, і як це відбулося? — цікавимося у Людмили.

Добре пам’ятаю момент, коли дізналася, що очолила рейтинг ТОП — 50 лекторів. Це було 29 грудня 2021 року, в обідній час. Ми з колежанкою в рамках проєкту проводили опитування фокус-груп. Я повністю занурена в процес і раптом… В Телеграм — чат Комітету з сімейного права НААУ Ганна Гаро додала новину «ADVOKATPOST NEWS» — «Людмила Гриценко очолила рейтинг Вищої школи адвокатури ТОП-50 адвокатів-лекторів». Через кілька хвилин колежанка Анастасія Сербіна надіслала мені аналогічне повідомлення з привітанням.

Зізнаюсь, у мене був “приємний шок”, чесно кажучи, не очікувала такого результату. Маю велику честь бути в ТОП-10 лекторів Вищої школи адвокатури НААУ у 2020 році та в першому півріччі 2021 року. Очолити річний рейтинг — тим більш почесно.

Скажу відверто, що не вимірюю власний успіх і свій розвиток саме місцем у певних рейтингах, так як добре розумію, що в кожного з нас є своя ціль і мета в цьому житті. Різні речі допомагають людям бути щасливими по-своєму. Для мене важливо бути причетною до значимих процесів; впливати на те, на що можна вплинути; змінювати те, що не подобається; ділитися тим, що маєш, з тим, кому це цікаво. Вища школа адвокатури НААУ — саме таке місце, де створюються цікаві вебінари, семінари і курси, є можливість робити те, що надихає, ділитися своїми знаннями, досвідом, порушувати важливі проблеми для обговорення, шукати разом спільні рішення, навчатися, рости й розвиватися.

Людо, з ким розділили радість успіху і чи поставила планку для нового рекорду у 2022? — продовжуємо розмову з лідеркою рейтингу.

— “Радість успіху” — цікаве словосполучення. Я би сказала, відчула «смак миті». Під цими словами маю на увазі важливі і значимі моменти в житті, які є приємними або бажаними. Саме тоді (кілька годин точно — авт.) нікому нічого не говорю, не телефоную близьким, друзям, колегам. Для мене це час посмакувати певною мірою відчуття події, відчути себе. Це така певна приємна тиша, пауза для рефлексії, час для взаємозв'язку зі своїми внутрішніми індикаторами.

У ту мить згадалися нічні «народження» робочих зошитів і тренінгових програм, посміхалася тому, як занотовую, який із вебінарів можна доповнити цікавим судовим рішенням, як горять очі в учасниць та учасників… Думала про цікаві питання, які виникають на вебінарах, про те, як можна поєднати кілька тем у цікавий навчальний продуктах, про людей, з якими мені пощастило взаємодіяти.

Мені було приємно отримати привітання від керівника Вищої школи адвокатури, від колег та колежанок, від моїх близьких.

Щодо планки нового рекорду — точно знаю, що хочу бути серед найкращих лекторів ВША НААУ, адже відчуваю бажання ділитися тренерським досвідом, створювати нові навчальні продукти. Мені подобається в освітніх програмах комбінувати техніки, поєднувати м’які навички з професійними порадами, це сприяє професійному й особистому розвитку в геометричні прогресії. Буду й далі взаємодіяти, рости, розвиватися, ділитися і здобувати на цій платформі. Далі – тільки більше та якісніше.

Чим і на скільки для Вас важливий цей статус — лідер серед лекторів? — наступне питання у професійному інтерв'ю.

Для мене статусність – це цінність, яка входить в ТОП-10 моїх життєвих цінностей, наповнене певним змістом і має свої складові.

З одного боку — це про певний авторитет, про дотримання високих стандартів, про кредит довіри і про можливість впливати на певні процеси, про релевантність слів та дій, про інвестиції в себе, про лідерство, а з іншого – про вибір, про пріоритети, про ризики, про відповідальність в цілому і готовність відповідати за наслідки слів, дій. Статус — це про постійний розвиток, інколи він видимий для інших, інколи — тільки для себе, про навичку розуміти й окреслювати власні кордони і про внутрішню цілісність. Тобто саме поняття «статус» для мене дуже глибоке і, як бачите, – багатогранне й комплексне.

Ще в запитанні є слово «лідер», що теж важливе і значиме для мене. Лідерство, як свідчить практика, буває різним. Мені імпонує концепція «лідерство-служіння». Це не про «перший» «кращий», це не про титули. Лідерство, у моєму розумінні, — це стиль життя, де фокус на «ми», про уміння слухати, поставити таке запитання, відповідь на яке сприятиме росту людини й укріпленню її віри в себе, про чуйність, повагу, емпатію, довіру.

Для мене бути лідеркою серед лекторів та лекторок – це про можливість служити людям, велику відповідальність, причетність до важливих процесів, можливість бути корисною, ділитися знаннями і досвідом. Це про можливість вчитися разом, вчитися в кращих і відчувати неймовірно потужну силу в процесі створення і проведення спільних заходів.

«Закохана в тренерство» — це стиль життя, стан душі чи щось інше? Що за цим криється? — прагнемо зрозуміти історію успіху Людмили.

«#закохана_в_тренерство» — це хештег, яким я помічаю свої публікації в соціальних мережах Фейсбук та Інстаграм, що пов’язані з моїм навчанням, тренерськими навичками або з проведенням навчань для дорослої аудиторії.

Не впевнена, що «закохана в тренерство» можна назвати стилем життя, проте визнаю, що тренерство як професія впливає на життя в цілому. Коли розумієш, як навчаються дорослі, що для них важливо, як працює наш мозок – це точно впливає на форми поведінки і взаємодії, які обираєш і використовуєш.

Словосполучення «закохана в тренерство» швидше відображає деякі елементи мого тренерського стилю і мою любов до професії. Я не проводжу тренінги на теми, в яких не компетентна чи які мені не цікаві.

Маю вогонь в середині, і час від часу бачу такий вогонь в очах учасників та учасниць своїх заходів і з ним повертаюся після заходів. Це про спільні ідеї, про готовність творити, не дивлячись на годинник, про можливість думати над створюваним навчальним продуктом цілодобово …

Я в тренерстві 7 років і поки що закоханість тільки посилюється. Хоча інколи мої стосунки з тренерством починають нагадувати сталі і стабільні взаємини, сповнені любові. (посміхається)

— Як і з чого почався лекторський шлях? Чому вирішила цим займатися? — спонукаємо до розповіді лекторку.

Тренерство для мене – це захоплення процесом. У вечірній, нерідко в нічний час, чи перебуваючи в дорозі, шукаю цікаву судову практику, потім створюю тематичні презентації. Кожного разу, коли дивлюся цікавий фільм — підмічаю уривки, які можна продемонструвати в тому чи іншому тренінгу. Читаючи книги, роблю закладки, міркую над тим, де можна вмонтувати в навчальний процес певну техніку групової роботи. Я “кайфую” в процесі — в процесі створення навчального продукту, в процесі проведення, і тоді, коли їду додому після, голосно слухаючи музику в авто ( співати виходить не завжди, бо інколи сідає голос — авт.).

Початком лекторського шляху вважаю лекції студентам університету, участь у різноманітних круглих столах, обговореннях. Мені завжди було цікаво створити навчальний продукт, від невеликої лекції до триденного тренінгу, і передати його аудиторії «на тестування». І бути щасливою в процесі, і підмічати речі, які доречно покращити, і «пухнатіти» (це я так говорю про щиру радість — авт.) в моментах, де метафора, приклад або концепція групової взаємодії «зайшла» учасникам і учасницям.

Здається, що ця опція любові до тренерства і лекторства вбудована в мою “базову комплектацію”. Звісно, працюю над її покращенням, проте, скільки себе пам’ятаю, завжди було бажання й енергія створювати інтелектуальні продукти й ділитися ними з людьми.

Що мотивує до активної лекторської діяльності? — не стримуємо заінтересованості в діалозі.

Є мотиви масштабні й локальні. Якщо говорити про масштабні, то це про можливість ділитися досвідом і знаннями в професійному середовищі. Якщо дуже голосно – то про можливість змінити світ, в певному його сегменті. Наприклад, у 2012-2014 роках активно ділилася з колегами власними напрацюваннями структурованих позовів і приємно зараз бачити велику, не побоюсь сказати, “левову” частку структурованих позовів в судах Черкаської області. Це ж справді зручно, одразу читати в позові, яке саме право порушене і який спосіб його захисту обрав позивач, бачити окремі розділи, в яких вказані докази, посилання на норми матеріального права та правові висновки ВС.

Час від часу зіштовхуюся з запитаннями на кшталт: «Навіщо ти це робиш? Ти ж свідомо ростиш собі конкурентів?»

Моя відповідь наступна: є світоглядна концепція, яка направлена на конкуренцію, а є концепція, в основі якої лежить співпраця. Я за співпрацю. «Ми» — це точно більше ніж сума кількох «Я». Мені не шкода ділитися своїми напрацюваннями, мені навпаки добре від того, що навколо буде більше професіоналів, і судові процеси стануть більш якісними, сфокусованими не на особистостях, а на цікавих процесуальних дилемах. Тобто це питання світосприйняття, в певний період життя добре розумієш, що в цьому світі всім всього вистачить, як клієнтів, так і ресурсів.

Якщо говорити про локальні мотиватори, то для мене розробка і проведення навчального продукту — більш глибоке, багатогранне занурення в тему. А тезис? А анти-тезис? А судова практика? А що каже ЄСПЛ? А статистика?… Іншими словами це ефективна можливість зростати як професіонал в адвокатській та тренерській діяльності.

Що вважаєте ключовим у цій діяльності, адже навчати дорослих не просто, а адвокатів — тим більш? — не можемо не поставити таке запитання Людмилі.

Відповім у двох варіантах: дуже узагальнено і дуже конкретно.

Узагальнена відповідь – ми всі знаходимо і реалізуємо себе в професіях, які в тій чи іншій мірі відповідають нашому внутрішньому запиту на розвиток особистості. Один іде служити в ЗСУ, бо не може по- іншому; інший стає лікарем, бо може тільки так. Хтось обирає тренерство, оскільки бачить в ньому можливості для віддачі і можливості для особистого зростання.

Дуже конкретна відповідь зосереджується у ключових компетентностях тренера, якими є:

— розуміння особливостей навчання дорослої аудиторії;

— навичка організувати навчальний процес так, щоб учасники й учасниці мали можливість отримати певний досвід і зробити на його основі певні висновки.

Ще дуже важливо вміти ставити запитання. Не перебільшую, важливо знати теорію.

Проте результат навчання дорослої аудиторії буде різним у двох наступних випадках:

1) лектор все розповідає сам, висновки робить сам, а учасники/учасниці його слухають;

2) лектор розповідає, ділиться досвідом, ставить запитання, отримує зворотній зв'язок, дає учасникам і учасницям можливість побути в тій чи іншій ролі, провести коротеньке обговорення, робить проміжні й кінцеві резюмування…

У першому випадку учасники та учасниці отримають інформацію. В другому – інформацію, емоції, можливість поділитися власним досвідом, перейняти досвід колег та структурувати власні ідеї та думки.

Відчувається різниця? Висновки, які дорослі професіонали зробили самі, будуть більш цінними і значимими для них, ніж ті, які вони почули від лектора.

Чи маєте власні секрети успіху? Якщо так, то які? Що додає впевненості в лекторстві? — наступне з низки питань в інтерв'ю з Людмилою.

Ларисо, зараз дуже хочеться сказати, що я маю «секретний секрет успішного успіху», проте це не так. Пам’ятаєте, як у мультфільмі «Панда Кунг-фу» — «секретного інгредієнту – немає». Успіх – це шлях, а не ціль. Для кожної людини успіх – свій, особливий і шлях до нього – індивідуальний.

Якщо говорити про мене, то це точно не секрет. Я прихильниця планування, в тому числі довготривалого, а також аналізу, що вдалось, що можна було зробити по- іншому, що заважало, що мотивувало, де мої місця сили, хто мене надихає тощо. Вважаю, що ставитися до власного досвіду слід з великою повагою і, водночас, з розумінням, що є форми поведінки чи взаємодії, з яких ми виростаємо. Тому досвід — важливо, проте час від часу потрібно робити ревізію.

Я веду Google — календар, в якому різними кольорами помічаю свої плани в різних сферах життя. Є довгострокові плани та цілі, яких прагну досягти з покроковими алгоритми. Щороку ставлю за мету розвивати понад одну з важливих для мене сфер життя. Двічі на рік, наближено до Нового року і Дня народження, роблю певні ревізії, шукаючи відповіді на питання: де я зараз? куди йду? чи рухаюсь по маршруту? що заважає і чого не вистачає? які мої досягнення?

Бути в гармонії з собою і тілом, і думками, мати свій план, надихатися людьми, не боятися помилок, проте розуміти їх наслідки, любити те, що робиш і до чого дотична – ось фундамент моєї впевненості.

А ще – різнокольорові тренерські маркери, я їх вожу з собою, без них нікуди. (Сміється)

Людмило, у Вас неймовірно насичений і щільний графік, адже, крім лекторства, маєте адвокатську практику. Як вдається поєднувати професійну зайнятість, освітню діяльність, сімейні справи, побут, відпочинок?

Чесно скажу : не завжди вдається, проте я над цим працюю, хоч і буває по- різному.

Переконана, що допомагає планування в різних сферах життя, певний ліміт на кількість справ і високі стандарти якості. Баланс роботи та відпочинку приходить з розумінням, що є періоди високих навантажень і невисокої ефективності.

Щорік, як правило, проходжу навчання в напрямку розвитку тренерства і додаю кілька нових книг в цій темі. В адвокатській діяльності – також беру участь в навчальній програмі чи курсі в ВША, який хочу відвідати, в темі, в якій не працюю. Як наслідок, постійно додаються нові теми, нові знання і навички.

Щодо відпочинку, в «доковідний» період застосовувала формулу: тиждень відпочинку раз на три місяці, зараз трішки рідше, оскільки частину часу працюю вдома. В цьому році планую повернутися до перегляду комфортного для мене співвідношення діяльності і відпочинку, мрію повернути у своє життя мої улюблені подорожі.

Як підвищуєте власну професійну майстерність і як підтримуєте/відновлюєте ресурсний стан? — одне з важливих питань до досвідченої адвокатки.

Я багато читаю, як книги, так і судову практику. Періодично узагальнюю судову практику, публікую тематичні статті.

Як приклад підвищення кваліфікації: у 2021 обрала курс із протидії булінгу у ВША, в 2020 році – сфокусувалась на медіації в кримінальному провадженні і на відновному правосудді. 2019-2020 – практичний курс з верховенства права, у 2018 році вивчала теорію і практику медіації… Також обов’язково відвідую заходи з професійної етики.

Щодо тренерської діяльності – практикую одне-два навчання в рік та додаю кілька книг. Навчалась у Ірини Глущенкової, Світлани Савчук, Евгенії Білан (школа тренерів Оксани Грабар). Також у минулому році пройшла тренінги для тренерів у міжнародних експерток/тренерок (Іспанія, Канада, США).

Ресурсний стан – це тема, яку я глибоко вивчаю вже кілька років, як і себе в цій темі. За моїми відчуттями, кожній людині доречно мати свої короткострокові і довгострокові стратегії відновлення як фізичних, так і духовних ресурсів.

Для мене ресурс — це музика, книги, фільми, взаємодія з людьми, час наодинці, перебування на природі, подорожі, йога, формування і розуміння своєї моделі світогляду.

В яких заходах чи проєктах хочете спробувати свої сили в майбутньому? Яким темам плануєте приділити увагу в складі власних навчальних продуктів у 2022? — питаємо в завершення розмови.

— Для мене цінно бути в активі Центру “Адвокат дитини” Вищої школи адвокатури НААУ і паралельно розвивати тренерський напрямок. Маю запит на істотне доопрацювання наявних курсів, які стосуються правозахисту дітей, а також на створення кількох цікавих навчальних продуктів саме для тренерів/лекторів Школи.

Наразі завершую Курс, який стосується цивільного позову в кримінальному провадженні. Також у планах узагальнити власну 13-річну практику адвокатки по ДТП в курс, об’єднавши зусилля з колегами, які мають досвід роботи слідчими в даній категорії справ.

Людмило, які побажання учасникам заходів і колегам-лекторам? — традиційне запитання наостанок дискусії.

Бажаю миру і добра, віри в себе і свої сили, підтримки в моменти сумнівів, і ресурсу для того, щоб бути підтримкою для інших. Кожен з нас унікальний/унікальна, проте кожному/кожній з нас є чим поділитися з іншими. В процесі обміну досвідом і знаннями ми зростаємо і відчуваємо єдність.

Вища школа адвокатури НААУ – чудове місце для обміну досвідом, для професійного й особистісного зростання, для реалізації цікавих планів та ідей. Дякую за можливості, за довіру, за комфортну взаємодію і за натхнення! Разом – ми неймовірні, потужні, неповторні, унікальні, сильні. І ми – профі. (Тут має бути милий смайл з сердечком — авт.)