Сьогодні, 4 листопада, виповнюється 72 роки з дня підписання Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (скорочено – Європейська Конвенція з прав людини, ЄКПЛ).

Конвенція являє собою не лише каталог невід’ємних прав людини, а й передбачає реальний механізм захисту своїх прав на регіональному рівні.

Значення Конвенції для України

Україна заявила про своє бажання стати членом Ради Європи 14 липня 1992 року. 26 вересня 1995 р. пiд час своєї вересневої частини сесiї ПА РЄ ухвалила позитивний висновок щодо заявки України на вступ до Ради Європи (Висновок ПА РЄ № 190 (1995). Зазначений висновок мiстив в собi низку зобов’язань України щодо впровадження у нацiональне законодавство норм та стандартiв РЄ. 9 листопада 1995 р. відбулася урочиста церемонія вступу України до РЄ.

Будучи державою-членом Ради Європи, Україна Законом «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року, ратифікувала Конвенцію та її протоколи і у такий визнала для себе обов’язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини.

22 лютого 2000 року та 28 лютого 2002 року Україна ратифікувала також 6 і 13 Протоколи до Конвенції у частині скасування смертної кари.

Права, що захищаються Конвенцією

Конвенція захищає наступні права:

• Право на життя (стаття 2);
• Заборона катування (стаття 3);
• Заборона рабства і примусової праці (стаття 4);
• Право на свободу та особисту недоторканість (стаття 5);
• Право на справедливий суд (стаття 6);
• Ніякого покарання без закону (стаття 7);
• Право на повагу до приватного та сімейного життя (стаття 8);
• Свобода думки, совісті і релігії (стаття 9);
• Свобода вираження поглядів (стаття 10);
• Свобода зібрань та об’єднань (стаття 11);
• Право на шлюб (стаття 12);
• Право на ефективний засіб правового захисту (стаття 13);
• Заборона дискримінації (стаття 14).

За яких умов можна захищати права в ЄСПЛ?

ЄСПЛ – міжнародна установа, яка за певних обставин може приймати скарги від осіб, які стверджують, що були порушені їх права виключно згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а не будь-якого міжнародного документу Ради Європи. Скарга подається не у довільній формі, а шляхом заповнення спеціального формуляру.

Суб’єктами подачі скарги до Суду є:

1) будь-яка договірна сторона щодо будь-якого передбачуваного порушення Конвенції і протоколів до неї іншою договірною стороною;

2) фізичні особи, неурядова організація або група приватних осіб, які стверджують, шо стали жертвами порушень однією із договірних сторін їхніх прав, передбачених Конвенцією чи додатковими протоколами.

При подачі скарги до ЄСПЛ мають дотримуватися умови прийнятності, а саме:

1. вичерпання національних засобів правового захисту;
2. скарга має подаватися впродовж 4 місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні.

Обставини, за яких індивідуальна заява буде визнана Європейським судом з прав людини неприйнятною:

• є анонімною; або
• за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі.

Суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає:

• що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або Протоколів до неї, явно необгрунтована або є зловживанням правом на подання заяви; або
• що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і Протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті.

На сторінках історії або чому була потрібна Конвенція?

Після Другої світової війни принципово оновилися механізми захисту прав людини – вони перестали бути суто внутрішньою компетенцією держав, а набули міжнародного значення, втілившись в ідею утворення нового міжнародного правопорядку. Хоча на універсальному рівні було створено Організацію Об’єднаних Націй, метою якої було «позбавити прийдешні покоління нещасть війни, яка двічі в нашому житті принесла людству невимовне горе, і знову утвердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків та жінок і в рівність прав більших та малих націй…» однак Міжнародний Суду ООН не здатен був захистити права індивідів, оскільки заявниками до нього могли бути лише держави. Саме тому з’явилася необхідність створення на регіональному рівні систем захисту прав людини.

В Європі, яка найбільше постраждала внаслідок війни, було ініційовано інтеграційні процеси, початком яких можна вважати Конгрес Європи, що відбувся в Гаазі з 7 по 10 травня 1948 року. У документах, прийнятих на цьому Конгресі, містився заклик до створення політичного та економічного союзу європейських держав, що повинен спиратися на Хартію прав людини та Суд, який би здійснював контроль за їх дотриманням. Так, 5 травня 1949 року було підписано Статут Ради Європи.

Для того, щоб проголошені європейською спільнотою права, а також гуманістичні ідеї не залишилися на папері, а отримали свою реалізацію, необхідно було, по-перше, оформити їх у відповідних документах, і створити міжнародну установу, яка змогла б встановити режим дотримання та розвитку прав людини в Європі.

19 серпня 1949 року на засіданні першої сесії Консультативної Асамблеї Ради Європи виступив П’єр-Анрі Тейтжан з доповіддю, в якій окреслив проєкт майбутньої Конвенції. Згідно проєкту Конвенція повинна була не лише закріпити основні права, але й передбачити створення Європейського суду з прав людини, який би мав право анулювати рішення урядів, законодавчі, адміністративні та судові заходи, які явно суперечать гарантованим правам та Комісію, що мала б здійснювати попередній відбір справ для подальшого розгляду в Суді.

Після доопрацювання проєкту Комісією з правових питань, розгляду Консультативною Асамблеєю, внесення правок, його було схвалено та направлено до Комітету Міністрів Ради Європи. 7 серпня 1950 Комітет Міністрів Ради Європи схвалив проєкт Конвенції. Зрештою Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод була підписана на сесії Комітету міністрів у Римі 4 листопада 1950 року, набула чинності 3 вересня 1953 року після її ратифікації країнами-підписантами та здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот.

З часу набрання чинності Конвенцією було прийнято 16 Протоколів, які стали її невід’ємною частиною. Протоколи розширили діапазон гарантованих прав і свобод людини та вдосконалили механізм їх захисту.

Використані джерела:

1. Статут Організації Об’єднаних Націй. https://bit.ly/3ftPe5U
2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини). https://bit.ly/3WtA2qg
3. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції. https://bit.ly/3zHqtKx
4. Закон України «Про ратифікацію Протоколу № 6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари. https://bit.ly/3WrvDE4
5. Закон України «Про ратифікацію Протоколу № 13 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари за будь-яких обставин. https://bit.ly/3fyqjhE
6. Тлумачення та застосування Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Європейським судом з прав людини та судами України. https://bit.ly/3h5Ksfl
7. Участь України у діяльності Ради Європи. http://bit.ly/3h7i8tc

Корисні посилання:

European Court of Human Rights. http://bit.ly/3DXG5vR

Обставини справи. Ashot Malkhasyan v. Armenia (заява № 35814/14). http://bit.ly/3zBBrRt

Припущення щодо сексуальної орієнтації особи без належної доказової бази порушують Конвенцію. Огляд практики ЄСПЛ. http://bit.ly/3FLbenw