Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
23.02.2022

23 лютого – день прийняття Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”

Цей день на КАЛЕНДАРІ ДИТИНСТВА позначила Маргарита Жданова, адвокат, член команди Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ.

23 лютого 2006 року був прийнятий Закон України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#Text). Рішення Європейського суду з прав людини є обов’язковими для виконання Україною. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text) як джерело права.

В рішеннях Європейського суду з прав людини велика увага приділяється найкращим інтересам дитини. Крім того практика Європейського суду з прав людини щодо дітей застосовується в кримінальних провадженнях стосовно неповнолітніх підсудних.

 

Висновки  Європейського суду з прав людини щодо найкращих інтересів дитини:

 

В рішенні по справі “Мамчур проти України” (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_a93#Text), ЄСПЛ визначив умови, які треба враховувати при визначенні найкращих інтересів дитини і вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв’язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам’ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. У цьому контексті недостатньо встановити, що дитину може бути поміщено у краще середовище для її виховання. Не може також бути виправданим захід, що роз’єднує сімейні зв’язки, самим лише посиланням на ненадійний стан батьків, що може бути вирішено за допомогою менш радикальних засобів, такими як цільова матеріальна допомога та соціальна підтримка, а не шляхом розлучення сім’ї. Встановлення опіки над дитиною, як правило, має бути тимчасовим заходом, який має бути припинено, як тільки дозволять обставини. Тому встановлення опіки не може бути виправдано без попереднього розгляду можливих варіантів та має бути оцінено в контексті позитивного обов’язку держави докладати серйозні та тривалі зусилля для сприяння воз’єднанню дітей з їх біологічними батьками, та до цього часу уможливлювати регулярне спілкування між ними.

 

В рішенні по справі “Хант проти України” (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_126#Text), ЄСПЛ зазначив що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров’ю чи розвитку дитини.

Застосовуючи дане рішення, Верховний суд в своїх рішеннях зазначає, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини. Приклади відповідних судових рішень:

– Постанова Верховного Суду по справі № 520/21178/18 від 02.02.2022 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/103132199);

– Постанова Верховного Суду № 369/9323/19 від 09 лютого 2022 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/103282628).

Також Верховний Суд робить висновок, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Приклади відповідних постанов:

– постанова Верховного суду по справі № 640/6821/17 від 13.01.2022 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/102892140);

– постанова Верховного суду по справі № 663/724/19 від 12.01.2022 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/102561476).

 

В рішенні по справі “Савіни проти України” (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_454#Text), ЄСПЛ вказав що, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з’ясувати,  наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення  державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров’я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена  в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз’єднання сім’ї, наприклад, забезпеченням  цільової   фінансової підтримки та соціальним консультуванням. Крім того,  оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який  завершився  рішенням  про  роз’єднання сім’ї, Суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання. Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою  думку, коли цього  вимагали  обставини. У будь-якому разі передання дитини під  державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють  обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без  попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і має оцінюватися в контексті позитивного обов’язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз’єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер.

 

В рішенні по справі “Ген та інші проти України” (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_f88#Text), ЄСПЛ зазначив що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв’язків дитини із сім’єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров’ю та розвитку.

 

Практика Європейського суду з прав людини щодо неповнолітніх підсудних:

 

У справі “Т. та В. проти Об’єднаного Королівства” (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_028#Text), ЄСПЛ дійшов висновку, що за змістом ст. 6 Конвенції підсудний має право на повноцінну участь у судовому розгляді. Вперше перед Судом постало завдання застосувати це право стосовно неповнолітніх підсудних. Ключовим у цьому напряму стало питання про те, як модифікувати класичні процедури слухання, як-то публічний розгляд справи, щоб забезпечити повноцінне розуміння та участь з боку підсудних. Суд дійшов висновку, що процедура судового розгляду щодо дитини повинна враховувати її вік, емоційні особливості та інтелектуальні здібності. Обов’язковим є вжиття заходів, спрямованих на забезпечення максимуму розуміння та участі таких підсудних у слуханнях. Стосовно дитини, яка звинувачується у вчиненні тяжкого злочину, який привернув значну увагу засобів масової інформації та громадськості, це означає проведення закритого слухання, аби послабити у підсудних почуття страху, а також, у разі необхідності, дозвіл бути присутніми на процесі лише окремим особам та обмеження повідомлень для преси.

В судовій практиці судами це рішення Європейського суду з прав людини застосовується при призначенні закритого судового розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх осіб. Приклади відповідних ухвал: https://reyestr.court.gov.ua/Review/90208967, https://reyestr.court.gov.ua/Review/67382730

Також у вироках суди зазначають, що недотримання судом міжнародних принципів здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх може призвести до порушення права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод. Приклади: https://reyestr.court.gov.ua/Review/69898183, https://reyestr.court.gov.ua/Review/96713005

 

В рішенні по справі “Свершов проти України” (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_428#Text) ЄСПЛ дійшов висновку, що існуюча в Україні практика тримання особи під вартою лише на тій підставі, що до суду першої інстанції надійшов обвинувальний висновок, не ґрунтується на чітких і передбачуваних юридичних нормах. ЄСПЛ зазначив, що національні суди жодного разу не розглядали можливості обрання альтернативного запобіжного заходу замість тримання під вартою і, посилаючись головним чином на тяжкість злочинів, продовжували тримати заявника під вартою на підставах, які не можна вважати “відповідними і достатніми”. ЄСПЛ  взято до уваги й те, що, хоча захисник закликав враховувати неповнолітній вік заявника, органи влади, як видно з матеріалів справи, ніколи не приймали до уваги цей факт, коли виносили рішення про тримання його під вартою. Таким чином ЄСПЛ зробив висновок про про наявність порушення пункту 1, пункту 3 статті 5 Конвенції.

Суди застосовують висновки даного рішення ЄСПЛ при обранні або продовженні запобіжного заходу. Посилаючись на дане рішення, суди зазначають, що тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою. Приклади відповідних ухвал: https://reyestr.court.gov.ua/Review/103308057, https://reyestr.court.gov.ua/Review/103045659, https://reyestr.court.gov.ua/Review/103079295.