Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
20.01.2022

20 січня – Міжнародний день АРК КРИМ

Цей день на КАЛЕНДАРІ ДИТИНСТВА позначила Вольга Шейко, адвокат, член команди Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ.

20 січня 1991 року на загальнокримському референдумі було відновлено Кримську автономію та визначено правовий статус Криму у складі України. Вже 12 лютого 1991 року Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки». Крим має не тільки історичний досвід, а й пережив чи не весь світовий досвід державного будівництва.

09 червня 2021 року на сайті Міністерства закордонних справи України було опубліковано (можна ознайомитися за посиланням: (https://mfa.gov.ua/timchasova-okupaciya-ar-krim-ta-m-sevastopol) не тільки історичний екскурс в історію півострова, що до речі є дуже цікавим та корисним, а й хронологія окупації та спроби анексії Криму.

 

У вказаній публікації також дослідженні наслідки окупації 2014 року, а саме:

  • Порушення прав людини і демократичних свобод у вигляді політичних переслідувань. Так, у вказаній публікації також наведені статистичні дані щодо дітей. Наприклад: «Правозахисні організації повідомляють, що без батьківського піклування зростають майже 200 дітей незаконно утримуваних громадян України. Деякі з них ніколи в житті не бачили своїх батьків, бо народились вже після їх незаконних арештів. На тлі стресу та моральних страждань у 25 дітей розвинулись тяжкі медичні діагнози».

 

  • Незаконне переміщення захищених міжнародними конвенціями осіб з ТОТ АР Крим на територію РФ. Так, дослідники наполягають, що особи, які є обвинуваченими у так званих «терористичних справах» етапуються для розгляду справ в РФ та відбувають покарання в колоніях, що розташовані на великій відстані від Криму і «це робиться навмисно, аби розірвати зв’язки активістів із сім’ями, збільшити психологічний тиск як на утримуваних так і на членів їхніх сімей» в тому числі дітей.

 

  • Порушення права на освіту рідною мовою, що висловилося в зменшенні учнів, які навчалися українською мовою у 54 рази – з 13 589 до 249, що складає 0,2% школярів. Дошкільна освіта українською мовою взагалі відсутня. Кримськотатарською мовою зараз навчаються близько 6100 учнів з більше 200 тисяч, або лише 3,1% школярів.

 

  • Стосовно молоді, дослідники окремо виділяють призов до збройних сил РФ та вказують, що окупаційна влада почала впроваджувати практику здійснення призову населення Кримського півострову до лав ЗС РФ з весни 2015 року. Всупереч нормам міжнародного гуманітарного права окупаційна влада призвала до служби у ЗС РФ понад 30 тисяч українських громадян – мешканців Криму, а також поширила на територію Кримського півострову дію свого законодавства, яке встановлює кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу. Станом на кінець травня 2021 року правозахисники зафіксували 218 кримінальних справ за ухилення від служби у ЗС РФ, переданих на розгляд до «судів» Криму. За 199 з них уже ухвалено вироки, ще 19 перебувають на стадії розгляду.

Хочемо звернути увагу на пряме порушення статті 38 Конвенції про права дітей, яка вказує, що дитина повинна виховуватися в повазі до норм міжнародного гуманітарного права. Як що ж звернутися до останнього, можна дійти до висновку, що воно забороняє військовий призов в армію країни окупанта і пропаганду служби в армії серед жителів окупованій території.

 

  • Важливим порушенням норм міжнародного права по відношенню до дітей, є мілітаризація освіти та пропаганда війни серед неповнолітніх. Так, дослідники вказують, що: «Цей процес охоплює 200 000 дітей, що майже дорівнює загальній кількості дітей шкільного віку на півострові. У квітні 2020 року російська окупаційна адміністрація ухвалила нову п’ятирічну програму, спрямовану, серед іншого, на підготовку дітей до служби в ЗС РФ та пропаганду такої служби, обсягом у понад 23 млн доларів США».

Хочемо також звернути увагу, що мілітаризація освіти та пропаганда війни серед неповнолітніх порушує саме Конвенцію про права дітей. Стаття 6 Конвенції гарантує дітям захист їх здоров’я і життя, однак в окупаційному Криму організують пропагандистки масові заходи за участю дітей, що в період пандемії Covid-19 є вкрай небезпечним.

  • Також, дослідниками зачеплені питання екології, історичної спадщини, питання порушення свободи віросповідання та заборони Меджлісу, порушення свободи слова,  застосування каральної психіатрії,  примусова паспортизація тощо.

Від себе хочемо добавити та звернути увагу на порушення статті 8 Конвенції про права дітей щодо гарантій права на вибір громадянства.

 

Взагалі, документи Організації Об’єднаних Націй (ООН) категорично засуджуються та вважають злочином акти агресії однієї держави по відношенню до іншої. Тому очевидним є порушення статті 29 Конвенції про права дитини, яка вказує на необхідність виховання дитини на принципах поваги до ООН, що нехтується РФ та, в супереч таким вимогам, виховується саме в дітях позитивне ставлення до актів агресії.

 

Також заслуговує на увагу Додаткова доповідь Кримської правозахисної групи «Про ситуацію з правами дітей в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь у контексті окупації півострова Російською Федерацією», яка сформована для направлення до Комітету з прав дитини Організації Об’єднаних Націй (можна ознайомитися за посиланням: https://crimeahrg.org/wp-content/uploads/2020/11/ua_situacziya-z-pravami-ditej-v-krimu-u-konteksti-okupaczii%CC%88-pivostrova-rf-1.pdf).

До доповіді увійшли рекомендації Російській Федерації щодо дотримання прав дітей, передбачених Конвенцією про права дитини, а саме:

«1. Вжити заходів щодо протидії пандемії COVID-19 в окупованому Криму, передусім – на час пандемії, не проводити зібрань, зокрема зібрань мілітаристського змісту, супроводжуваних масовим скупченням людей.

  1. Припинити нав’язування автоматичного російського громадянства населенню Криму, а також депортацію тих, хто відхилив це громадянство, й усунути регресивні наслідки цього рішення для реалізації такими особами прав людини.
  2. Припинити блокування радіостанцій, що здійснюють мовлення з території, підконтрольній уряду України, а також українських веб-сайтів, окрім випадків, коли таке блокування відбувається з метою виконання інших положень Конвенції про права дитини.
  3. Скасувати обмеження на виїзд з території окупованих Автономної Республіки Крим і міста Севастополь для студентів вищих навчальних закладів та інших категорій учнів в освітніх установах на території України, підконтрольній уряду України.
  4. Виконати постанову Міжнародного Суду від 19 квітня 2017 року про тимчасові заходи у справі «Застосування Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (Україна проти Російської Федерації)» та забезпечити дітям, котрі мешкають на території окупованих Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, доступ до освіти українською мовою.
  5. Припинити використання мови ворожнечі органами окупаційної влади Російської Федерації в Криму щодо цивільних осіб, зокрема дітей української та кримськотатарської національностей, а також мусульман і свідків Єгови.
  6. Припинити пропаганду добровільного вступу до збройних сил Російської Федерації серед дітей, як через пропагандистські масові заходи, так і шляхом утворення у межах загальноосвітніх шкіл навчальних закладів і навчальних курсів, що надають початкову військову підготовку для дітей і мають одним зі своїх головних завдань підготовку дітей до служби в Збройних силах РФ».

 

Окремо хочемо звернути увагу, що в Україні вже сформувалася судова практика та визначено законодавчо, як можливо встановити факт народження дитини на окупованій території.

Загалом у своїх Рішеннях суди посилаються на те, що згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (можна ознайомитися за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1207-18#Text)  будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

 

Саме тому заявники звертаються до національних судів за захистом своїх законних інтересів та захистом прав дітей, що народилися на окупованих територіях.

 

Згідно ч. 2, ч. 3 ст. 317 Цивільного процесуального кодексу України: «Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду. У рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків».

 

Статтею 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (можна ознайомитися за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2398-17#Text) передбачено, що, якщо державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, то за їх бажанням місцем народження дитини в актовому записі про народження може бути визначене фактичне місце її народження або місце проживання батьків чи одного з них. Державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров’я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров’я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров’я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності документа закладу охорони здоров’я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.

 

Згідно Конвенції про права дитини, дитина має бути зареєстрована одразу ж після народження і з моменту народження має право на ім’я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов’язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

 

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про громадянство України» (можна ознайомитися за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14#Text) особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

 

При цьому, в більшості випадків заявники надають суду документи про народження дитини, що отримані на окупованій території. Так, ще з 2016 року національні суди застосовують практику Міжнародного суду ООН, що отримала назву «Намібійський виняток». Згідно з такою практикою, документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

 

Так, у 1971 році Міжнародний суд ООН у своєму документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» вказав, що держави – члени ООН зобов’язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

 

Також, в таких випадках, заявники посилаються  й на практику ЄСПЛ, а саме: справи «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016).

 

Вказані Рішення ЄСПЛ наголошують, що: «Зобов’язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Тому, для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

 

Згідно з ст. 2 Конвенції про права дитини, держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, котра перебуває в межах їхньої юрисдикції, без будь-якої дискримінації, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного, етнічного чи соціального походження, майнового стану, стану здоров’я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або будь-яких інших обставин. Україна, що ратифікувала цю Конвенцію, виконує свої обов’язки та намагається справитися із порушеннями її на окупованих територіях, привертаючи увагу міжнародної спільноти.