Міжнародний день миру встановлений резолюцією Генеральною Асамблеєю ООН від 30 листопада 1982 року і спочатку відзначався в 3-й вівторок вересня. 7 вересня 2001 року резолюцією № 55/282 Генеральна Асамблея ООН ухвалила, що починаючи з 2002 року Міжнародний день миру буде щорічно відзначатися 21 вересня.
Указом Президента України від 05 лютого 2002 року в Україні установлений День миру, який відзначається щорічно 21 вересня — у Міжнародний день миру (повний текст — https://bit.ly/3xGlbhd).
12 травня 2022 року на засіданні Ради Безпеки ООН з питань підтримки миру та безпеки в Україні заступник виконавчого директора ЮНІСЕФ Омар Абді (повний текст виступу — https://uni.cf/3qP05tc) зазначив, що українські діти були вирвані зі своїх домівок, розлучені з опікунами і безпосередньо зазнали впливу війни. Їхні школи були зруйновані, а найважливіша інфраструктура, необхідна для їх виживання та добробуту, зокрема лікарні, системи водопостачання та водовідведення, була пошкоджена внаслідок бойових дій. В підсумку ним сказано, що дітям потрібно, щоб ця війна припинилася, адже вона ставить під загрозу їхнє майбутнє.
На даний час, коли в Україні триває війна внаслідок російського вторгнення, тема захисту прав дітей особливо актуальна. Тому пропоную розглянути положення нормативно-правових актів, які регулюють захист дітей в цей небезпечний час.
Основними нормативно-правовими актами, що регулюють питання захисту дітей у ситуації збройного конфлікту є:
— Конвенція ООН про права дитини (повний текст — https://bit.ly/3LuPMUF) та Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах (повний текст — https://bit.ly/3SmGEUt);
— Конвенція про захист цивільного населення під час війни (повний текст — https://bit.ly/3qRfvx7);
— Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці N 182 (повний текст https://bit.ly/3RWmDE9);
— Закон України “Про охорону дитинства” (повний текст — https://bit.ly/3BOVrkf).
Конвенція ООН про права дитини (статті 38-39) передбачає:
— Держави-учасниці зобов'язані поважати норми міжнародного гуманітарного права, що застосовуються до них у випадку збройних конфліктів і мають відношення до дітей, та забезпечувати їх додержання;
— Держави-учасниці вживають всіх можливих заходів для забезпечення того, щоб особи, які не досягли 15-річного віку, не брали безпосередньої участі у воєнних діях;
— Держави-учасниці утримуються від призову будь-якої особи, яка не досягла 15-річного віку, на службу до збройних сил. При вербуванні з числа осіб, які досягли 15-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років, Держави-учасниці прагнуть віддавати перевагу особам більш старшого віку;
— Згідно з своїми зобов'язаннями за міжнародним гуманітарним правом, пов'язаним із захистом цивільного населення під час збройних конфліктів, Держави-учасниці зобов'язані вживати всіх можливих заходів з метою забезпечення захисту дітей, яких торкається збройний конфлікт, та догляду за ними;
— Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров'я, самоповагу і гідність дитини.
Основні положення Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах:
— Держави-учасниці вживають всіх можливих заходів для забезпечення того, щоб військовослужбовці їхніх збройних сил, які не досягли 18-річного віку, не брали прямої участі у військових діях;
— Держави-учасниці підвищують мінімальний вік добровільного призову осіб до їхніх національних збройних сил порівняно з віком, визначеним у пункті 3 статті 38 Конвенції про права дитини, враховуючи принципи, які містяться в цій статті, і визнаючи, що відповідно до Конвенції особи, які не досягли 18 років, мають право на особливий захист;
— Держави-учасниці, які допускають добровільний призов до їхніх національних збройних сил осіб, які не досягли 18-річного віку, надають гарантії, які як мінімум забезпечують, щоб:
- a) такий призов мав в дійсності добровільний характер;
- b) такий призов проводився з усвідомленої згоди батьків або законних опікунів цієї особи;
- c) такі особи були повною мірою поінформовані про обов'язки, пов'язані з несенням такої військової служби;
- d) такі особи подавали достовірні свідоцтва свого віку до їх прийняття на національну військову службу;
— Збройні групи, відмінні від збройних сил держави, за жодних обставин не повинні вербувати або використовувати у військових діях осіб, які не досягли 18-річного віку. Держави-учасниці вживають всіх можливих заходів у цілях попередження такого вербування і використання, включаючи вжиття правових заходів, необхідних для заборони і криміналізації такої практики;
— Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити широке розповсюдження та пропаганду відповідними засобами принципів та положень цього Протоколу серед дорослих та дітей;
— Держави-учасниці вживають всіх можливих заходів для забезпечення того, щоб особи, які перебувають під їхньою юрисдикцією, які були завербовані або використовувались у військових діях всупереч цьому Протоколу, були демобілізовані або іншим чином звільнені від військової служби. За необхідності держави-учасниці надають цим особам всю належну допомогу в цілях відновлення їхнього фізичного і психологічного стану, а також їхньої соціальної реінтеграції.
Основні положення Конвенції про захист цивільного населення під час війни стосовно захисту прав дітей:
— У мирний час Високі Договірні Сторони, а після початку бойових дій і сторони конфлікту можуть створювати на своїй території, а в разі необхідності й на окупованих територіях санітарні та безпечні зони та місцевості, організовані в такий спосіб, який дає змогу оберігати від наслідків війни поранених, хворих та осіб похилого віку, дітей до п'ятнадцяти років, вагітних жінок та матерів з дітьми до семи років;
— Сторони конфлікту намагаються укладати місцеві угоди про евакуацію з обложених або оточених зон поранених, хворих, інвалідів, осіб похилого віку, дітей і породілей та про пропуск служителів культу всіх віросповідань, медичного персоналу та санітарного майна на їхньому шляху до таких зон;
— Кожна Висока Договірна Сторона дозволяє вільне пропускання всіх посилок з медикаментами та санітарними матеріалами, а також предметами, необхідними для виконання релігійних обрядів, які призначаються виключно для цивільного населення іншої Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця остання є ворожою. Вона також дозволяє вільне пропускання всіх посилок з найважливішими продуктами харчування, одягом і тонізуючими засобами, призначеними для дітей, молодших 15 років, вагітних жінок та породілей;
— Діти віком до п'ятнадцяти років, вагітні жінки та матері дітей віком до семи років, які перебувають під захистом, матимуть право скористатися перевагами настільки, наскільки й громадяни держави, на території якої вони перебувають;
— Окупаційна держава повинна в співробітництві з державними та місцевими органами влади сприяти належному функціонуванню закладів, відповідальних за піклування про дітей і їхню освіту;
— Окупаційна держава повинна вжити всіх необхідних заходів для полегшення процедури встановлення особи дітей та реєстрації їхніх сімейних зв'язків. Вона за будь-яких обставин не повинна змінювати їхнього громадянського статусу або вносити їх до списків підконтрольних їй формувань або організацій;
— Якщо місцеві установи виявляться неспроможними забезпечити утримання та освіту дітей, окупаційна держава повинна вжити всіх необхідних заходів, щоб забезпечити ними дітей, які втратили батьків чи були з ними розлучені в результаті війни і які не мають можливості отримати необхідне піклування з боку близького родича або друга; навчання повинно здійснюватися по можливості особами їхньої національності, мови та релігії;
— Окупаційна держава не повинна перешкоджати реалізації будь-яких преференційних заходів стосовно надання харчування, медичної допомоги та забезпечення захисту постраждалих внаслідок війни, реалізація яких була затверджена до початку окупації з метою сприяння дітям віком до 15 років, вагітним жінкам та матерям дітей віком до 7 років;
— Вагітні, жінки, що годують дітей груддю та діти до п'ятнадцяти років повинні отримувати додаткові харчі залежно від їхніх фізіологічних потреб;
— Сторони конфлікту вживатимуть усіх необхідних заходів для того, щоб діти до 15 років, які осиротіли чи були розлучені зі своїми сім'ями внаслідок війни, не залишалися напризволяще, а також для того, щоб полегшити, за будь-яких обставин, догляд за ними, виконання обрядів, пов'язаних з їхнім віросповіданням, та їхню освіту. Якщо це буде можливо, їхню освіту слід доручати особам з такими самими культурними традиціями;
— Сторони конфлікту сприятимуть прийманню цих дітей нейтральною країною на час конфлікту за згодою держави-покровительки, якщо така є;
— Крім того, вони намагатимуться вжити необхідних заходів для того, щоб особу усіх дітей до 12 років можна було встановити завдяки спеціальним медальйонам або якось інакше.
Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці N 182 визнає примусове чи обов'язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах однією з найгірших форм дитячої праці.
Кожна держава-член вживає всіх необхідних заходів для забезпечення ефективного застосування та дотримання положень, які втілюють в життя цю Конвенцію, в тому числі шляхом введення та застосування кримінальних або, залежно від обставин, інших санкцій.
Кожна держава-член, враховуючи важливість освіти у справі ліквідації дитячої праці, вживає в установлені строки заходи, спрямовані на недопущення залучення дітей до найгірших форм дитячої праці, надання необхідної та належної прямої допомоги для припинення заняття дітей найгіршими формами дитячої праці та для їхньої реабілітації і соціальної інтеграції та надання всім дітям звільненим від найгірших форм дитячої праці доступу до безплатної початкової освіти, та, в разі можливості та необхідності до професійно-технічної підготовки.
Положення національного законодавства:
Захист дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, та дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів передбачено в статті 30-1 Закону України “Про охорону дитинства”. Згідно з її нормами, держава вживає всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, догляду за ними та возз’єднання їх із членами сім’ї, включаючи розшук, звільнення з полону, повернення в Україну дітей, незаконно вивезених за кордон. У разі якщо вік особи не визначений і є підстави вважати, що ця особа є дитиною, їй надається захист, передбачений цією статтею, до встановлення віку.
Усі дії держави стосовно захисту дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, здійснюються відповідно до норм міжнародного гуманітарного права.
Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування першочергово проводять відселення дітей, які опинилися чи можуть опинитися у зоні воєнних дій чи збройних конфліктів, до безпечних районів. Відселення дітей проводиться разом з батьками, законними представниками або, за їхньою згодою, без супроводження чи з іншими особами.
У разі переміщення, у тому числі за кордон з метою евакуації під час дії надзвичайного або воєнного стану в Україні, дітей, зарахованих/влаштованих на цілодобове перебування до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування, влаштованих у сім’ю патронатних вихователів, керівники відповідних закладів, уповноважені ними працівники або інші особи, призначені органом опіки та піклування чи військовою адміністрацією/військово-цивільною адміністрацією за місцем розташування закладу, зокрема у разі усунення керівника або уповноваженого ним працівника від виконання обов’язків чи відсутності керівника або уповноваженого ним працівника, патронатні вихователі є законними представниками таких дітей (крім повноважень щодо вчинення від імені та в інтересах дитини правочинів, пов’язаних із житловими та майновими правами, надання згоди на усиновлення та зміну громадянства дитини) до повернення такої дитини в Україну або до її возз’єднання з сім’єю.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім’ї та дітей, здійснює заходи, спрямовані на возз’єднання дитини з сім’єю. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, здійснює заходи з встановлення місцезнаходження членів сім’ї дитини, сприяє пошукам, що здійснюються членами сім’ї, громадськими, благодійними, волонтерськими, гуманітарними організаціями та фондами, що беруть участь у возз’єднанні сімей.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім’ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, створюють умови для реабілітації у сфері охорони здоров’я, психологічної, педагогічної реабілітації та соціальної реінтеграції дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів.
Статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, надається органом опіки та піклування за місцем реєстрації дитини як внутрішньо переміщеної особи. Порядок надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2017 року № 268 (повний текст — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/268-2017-%D0%BF#n8).
Право на отримання статусу має дитина, а також особа, яка під час здійснення антитерористичної операції і заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях не досягла 18 років (повноліття), які внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів:
1) отримали поранення, контузію, каліцтво;
2) зазнали фізичного, сексуального насильства;
3) були викрадені або незаконно вивезені за межі України;
4) залучалися до участі у діях воєнізованих чи збройних формувань;
5) незаконно утримувалися, у тому числі в полоні;
6) зазнали психологічного насильства.
Наслідками воєнних дій і збройних конфліктів для дитини можуть бути одна, кілька або всі вищевказані обставини. Під час надання дитині статусу заявником визначається обставина, яка мала найбільший негативний вплив на стан здоров’я та розвиток дитини.
Статус надається органом опіки та піклування, у тому числі за місцем реєстрації проживання/перебування дитини як внутрішньо переміщеної особи, або за місцем проживання/перебування дитини в населеному пункті, на території якого здійснювалася антитерористична операція і заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, або за місцем виявлення такої дитини місцевими органами виконавчої влади та/або органами місцевого самоврядування.
Цей день на КАЛЕНДАРІ ДИТИНСТВА позначила Маргарита Жданова, адвокат, член команди Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ.