14 січня — дата ратифікації Україною Європейської конвенції про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом
Цей день на КАЛЕНДАРІ ДИТИНСТВА позначила Маргарита Жданова, адвокат, член команди Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ.
Новини та події
14.01.2022

Історія дати:

15 жовтня 1975 року Держави — члени Ради Європи підписали Європейську конвенцію про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/862-17#Text).

Як зазначено в преамбулі Конвенції, становище дітей, народжених поза шлюбом, необхідно поліпшити й розроблення певних спільних норм стосовно їхнього правового статусу допоможе досягти цієї мети й водночас сприятиме гармонізації законодавств Держав-членів у цій сфері.

27 серпня 2008 року за ініціативи Президента України Ющенка Віктора Андрійовича був поданий проект Закону про ратифікацію Європейської конвенції про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом. Як зазначалося в пояснювальній записці до Закону України “Про ратифікацію Європейської конвенції про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом”, ратифікація Україною Конвенції сприятиме імплементації норм і стандартів Ради Європи у сфері забезпечення прав дітей та підвищенню позитивного іміджу нашої держави на міжнародній арені як країни, яка забезпечує ефективне дотримання та здійснення прав дітей.

14 січня 2009 року Верховною Радою України був прийнятий Закон “Про ратифікацію Європейської конвенції про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом” (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/862-17#Text).

Європейська конвенція про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом (надалі — “Конвенція”) набрала чинності для України 27 червня 2009 року.

 

Норми Конвенції та законодавства України, що регулюють визнання батьківства та материнства:

В Україні данні правовідносини регулює Сімейний кодекс України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text). До набрання чинності Сімейним кодексом України дані правовідносини регулювалися Кодексом про шлюб та сім'ю України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2006-07#Text). Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини. Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Дана правова позиція викладена в пункті 3 постанови Пленуму Верховного суду України 15 травня 2006 року № 3 “Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06#Text).

Норми Конвенції встановлюють, що установлення материнства стосовно кожної дитини, народженої поза шлюбом, ґрунтується лише на факті народження дитини. Батьківство стосовно кожної дитини, народженої поза шлюбом, може бути підтверджене або встановлене шляхом добровільного визнання або за рішенням суду. Сімейним кодексом встановлюється, що якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини, а походження дитини від батька визначається або за заявою матері та батька дитини, або за рішенням суду.

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, орган державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини. У разі якщо повідомити батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, орган державної реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити орган опіки та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.

За відсутності заяви, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text).

Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу, тобто запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до до частини першої статті 135 Сімейного кодексу, тобто запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Особа, яка вважає себе матір'ю дитини, може подати до суду заяву про визнання свого материнства, якщо запис про матір дитини вчинено відповідно до частини другої статті 135 Сімейного кодексу, тобто за рішенням органу опіки та піклування, яким визначається прізвище, власне ім'я, по батькові дитини і відомості про батьків.

Конвенція визначає, що добровільне визнання батьківства може бути предметом опротестування або оспорювання в порядку, установленому внутрішнім законодавством держави, лише у випадку, коли особа, що бажає визнати або визнала дитину, не є її біологічним батьком.

Особа, яка записана батьком дитини, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. Оспорювання батьківства неможливе у разі смерті дитини. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій. До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.

Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці, за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства. Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер після пред'явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці. Якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти. До вимоги про виключення запису про особу як батька дитини з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.

Жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини. Вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство. До вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.

Жінка, яка записана матір'ю дитини, може оспорити своє материнство. Жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства. Оспорювання материнства не допускається у випадках, передбачених частинами другою та третьою статті 123 Сімейного кодексу а саме:

— У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

— Подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

 

Докази у справах про визнання батьківства:

Стаття 5 Конвенції встановлює, що під час учинення дій з установлення батьківства допустимим є використання наукових доказів, що можуть сприяти встановленню або спростуванню факту батьківства.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (ч. 2 ст. 128 СК).

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги. Такі висновки зробив Верховний Суд у постанові по справі № 373/2257/18 від 17.02.2021 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/95213168).

 

В пункті 34 Рішення ЄСПЛ по справі KALACHEVA v. RUSSIA, N 3451/05 від 07.05.2009 року, Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами для підтвердження чи спростування факту оспорюваного батьківства.

Експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об'єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, буквального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо. Такі висновки зробив Верховний суд у постанові по справі № 399/1029/15-ц від 16.05.2018 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/74342267).

 

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. З аналізу наведеної норми процесуального закону можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові по справі № 645/1098/18 від 15.04.2021 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/96281840).

 

Права дитини, народженої поза шлюбом, та обов'язки батьків:

Конвенція передбачає, що батько й мати дитини, народженої поза шлюбом, мають такі самі обов'язки її утримувати, які були б за її народження в шлюбі. У випадках, коли законний обов'язок утримувати дитину, народжену в шлюбі, переходить до певних членів сім'ї та родичів з боку батька або матері, такий обов'язок також застосовується й до дитини, народженої поза шлюбом.

Дитина, народжена поза шлюбом, має таке саме право на успадкування майна своїх батька й матері, а також члена сім'ї та родича з боку батька або матері, як і дитина, народжена в шлюбі.