06 червня – День журналіста
Цей день на КАЛЕНДАРІ ДИТИНСТВА позначила Вольга Шейко, адвокат, член команди Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ.
Новини та події
06.06.2022

Сьогодні — професійне свято працівників засобів масової інформації України. Діти та інформація стосовно неповнолітніх — одна з найчутливіших тем для висвітлення в медіа.

У Календарі дитинства Ви дізнаєтеся про базові журналістські стандарти та етичні правила висвітлення інформації стосовно дітей, принципи та керівні вказівки щодо інтерв'ювання дітей , а також ознайомитеся з законодавством, що стосується захисту прав дітей у спорідненості із журналістикою та низкою корисних тематичних ресурсів.

Слово журналіст і журналістика походить з французької мови. Journal «газета» виникло як скорочення словосполучення papier journal і означає «щоденний папір (листок)», що в свою чергу походить від латинського «щоденна звістка». З викладеного можна зробити висновок, що журналісти – це своєрідні вісники, ті, що оповіщають, приносять щоденні звістки. Ще Юлій Цезар публікував «Діяння сенату», потім «Щоденні громадські дощечки», на яких записували хроніку подій. Це були своєрідні газети. Приблизно з 911 року в Китаї почав виходити «Цзінь бао» («Столичний вісник»). Вважається, що перша газета вийшла друком у 1605 році у французькому Страсбурзі. А от перше успішне щоденне видання з’явилося в Британії – газета The Daily Courant друкувалася з 1702 по 1735 рік. З розвитком суспільства преса сформувалася як впливовий соціальний інструмент під титулом «Четверта влада» (Fourth Estate – «четвертий стан»). Цей вислів, який згодом став терміном, приписують Томасу Карлейлю і Жан-Жаку Руссо.

В Україні журналістика як професія виникла в ХІХ столітті. Наступні 100 років вона намагалася розвиватися в умовах суцільних табу. «З початком незалежності відбулось відродження традицій української журналістики, але, знову ж таки, на неї, як і на суспільство, чатували нові небезпеки і нові виклики – самоцензура, важкий спадок посттоталітарного минулого, продажність, сумнозвісні «темники», готовність писати замовні матеріали, прогинатися під замовника та ще багато чого іншого. І не дивлячись ні на що, українська журналістика продовжує розвиватись, виконуючи одну з головних функцій — виявлення важливих для суспільства тем, їхнього розкриття і формування дискусії, що сприяє розвитку цього ж таки суспільства», вказує Укрінформ.

06 червня 1992 року Спілка журналістів України була прийнята до Міжнародної федерації журналістів, яка є найбільшою в світі організацією професійних працівників ЗМІ. Тому саме цей день наразі святкується як День журналіста.

Крім Дня журналіста існують й інші професійні свята – Міжнародний день солідарності журналістів (08 вересня), Міжнародний день спортивного журналіста (02 липня), День україномовної преси (12 листопада, свято не офіційне), День працівників радіо, телебачення та зв’язку України (16 листопада). Втім саме День журналіста є чи не «найдушевнішим» святом української журналістської спільноти, адже засноване воно було на зорі незалежності нашої держави, в пору великих сподівань і світлої надії на зміни в суспільстві.

В цей день необхідно зауважити, що однією з найчутливіших тем для висвітлення в медіа є діти. Під час опису неповнолітніх журналісти, окрім дотримання базових журналістських стандартів, таких як баланс, точність та достовірність, повинні мати чіткі уявлення і про етичні правила висвітлення інформації стосовно дітей. Головним завданням журналіста під час роботи з темою неповнолітніх має бути уникнення заподіяння будь-якої шкоди дитині, а також інтереси неповнолітнього мають превалювати над усіма іншими інтересами.

Так, згідно з Кодексом етики українського журналіста, «Журналіст має бути особливо обережним при висвітленні питань, пов’язаних із дітьми. Журналіст та редактор повинні мати обґрунтовані підстави для висвітлення приватного життя неповнолітньої особи (осіб) та дозвіл на це від її батьків чи опікунів. Неприпустимим є розкриття імен неповнолітніх (або вказування ознак, за якими їх можна розпізнати), які мали відношення до протизаконних дій, стали учасниками подій, пов’язаних із насильством».

Проте часом дозволу батьків чи опікунів не досить, оскільки вони теж можуть повною мірою не розуміти наслідків оприлюднення персональних даних чи фото дитини в ЗМІ. Про це йдеться і в рекомендації Незалежної медійної ради: «Особливо уважними слід бути при поданні інформації, коли в справі щодо протиправного діяння фігурують діти (як у ролі потерпілих, так і правопорушників). При отриманому дозволі батьків чи осіб, що їх замінюють, на розкриття особи правопорушника віком 14–18 років редакція сама має оцінити, чи розголошення інформації про них не суперечить їхнім інтересам. Адже батьки також можуть зашкодити інтересам власних дітей, надаючи відповідну згоду внаслідок шокового стану, нехтування своїми обов’язками стосовно дітей або незнання специфіки інформаційного середовища чи певних аспектів особистого життя підлітка».

Стандарти проведення журналістами інтерв’ю з дітьми або безпосередньої участі дитини в програмах і передачах передбачають чіткі етичні імперативи, наприклад:

 

  • БЕЗПЕКА І ЗАХИЩЕНІСТЬ ДИТИНИ В КОЖНІЙ СИТУАЦІЇ — Дитина ніколи не може бути втягнута в ситуацію, яка становить для неї потенційний ризик наразитися на зловживання чи експлуатацію. Кожен із дорослих, включених у ситуацію взаємодії з дитиною, несе відповідальність за забезпечення захисту дитини від імовірних зловживань. Це означає, що не можна перекласти відповідальність на когось одного з дорослих, наприклад, на батьків, знявши з себе відповідальність за захист дитини. Навіть якщо від батьків отримано дозвіл на будь-які дії, це не значить, що журналіст має право зняти з себе відповідальність і бути присутнім при завданні дитині шкоди або й самому вчиняти зле.
  • ОБОВ’ЯЗОК ВТРУЧАТИСЯ, А НЕ ЛИШАТИСЯ ОСТОРОНЬ — Якщо під час бесіди з дитиною отримано інформацію про загрозу її безпеці чи благополуччю поза межами ситуації безпосереднього спілкування, журналіст має зобов’язання не залишатися осторонь, виходити за межі виробничої ситуації і вчиняти відповідні дії для захисту дитини.

 

Так, ЮНІСЕФ розробив принципи та керівні вказівки щодо того, як журналісти мають висвітлювати проблеми дітей, щоб були дотримані інтереси громадськості, водночас збережені права дітей (можна ознайомитися за посиланням: https://uni.cf/38Sutxz.

У Керівництві для журналістів, які висвітлюють проблеми дітей, ЮНІСЕФ узагальнив шість загальних наступних принципів:

  • За будь-яких обставин поважайте гідність і права кожної дитини.
  • Коли берете інтерв'ю в дітей (і висвітлюєте дитячі проблеми), особливо ретельно дотримуйтеся права кожної дитини на приватність і конфіденційність, на те, щоб її думка була почута, щоб вона мала змогу брати участь в ухваленні рішень, які її стосуються, і була захищена від заподіяння шкоди й помсти.
  • Керуйтеся передусім принципом забезпечення найкращих інтересів кожної дитини, зокрема відстоюйте розв’язання проблем дітей і просування їхніх прав.
  • Коли намагаєтеся визначити, що мається на увазі під забезпеченням найкращих інтересів тієї чи іншої дитини, не забувайте про право дитини на те, щоб її думка була врахована відповідно до віку та ступеня зрілості.
  • Про політичні, соціальні та культурні наслідки будь-якого репортажу радьтеся з людьми, які мають безпосереднє відношення до ситуації дитини і здатні найбільш правильно її оцінити.
  • Не публікуйте тексти та зображення, здатні завдати шкоду самій дитині, її братам/сестрам або її одноліткам, навіть якщо їхні персональні дані змінені, завуальовані або не оприлюднюються.

Серед іншого, за вказаним посиланням, можливо, також, ознайомитися із керівними вказівками щодо інтерв'ювання дітей та керівними вказівками щодо висвітлення проблем дітей.

У звіті ГО «Телекритика»: «ДІТИ В МЕДІА: ЯК ВИСВІТЛЮВАТИ Й ДОТРИМУВАТИСЯ ПРАВИЛ», заступниця директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, завідувачка лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти Любов Найдьонова, висвітлила основні ризики, що можуть зашкодити дитині під час взаємодії з медіа (можна ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/3xk3hkv). Вона вказала:

«Щоб реалізувати ці принципи, потрібно мати чіткі знання про те, що може зашкодити дитині, в чому особлива вразливість дітей порівняно з дорослими, у який спосіб захистити дитину від ризиків. Спираючись на відомі джерела, ми спробували зробити компактне узагальнення етичних принципів, які за психологічними критеріями є відповіддю на чотири головних загрози завдання шкоди дитині: дві стосуються короткотермінових ризиків і дві — довготривалих наслідків.

Ризик емоційного враження: Зайві потрясіння і хвилювання, а також негативні переживання — тривога, сором, провина, страх — можуть завдати шкоди дитині, порушити її психологічне благополуччя, викликати такий рівень напруження, який матиме наслідки й після завершення взаємодії дитини з медіа, а в окремих випадках може позначитися й на фізичному здоров’ї, спричинити психосоматичні розлади й хвороби. Дитина не повинна розплачуватися своїм психологічним благополуччям за отримання вигоди медіавиробником від створеного медіасюжету. Що може викликати негативні емоції дитини? Насамперед це психологічний тиск, який може мати різні причини й прояви.

Ризик повторного травмування при згадуванні страшних подій: Так, якщо дитина переживає шок після нападу, насильства, безпосередньої загрози життю, не можна змушувати докладно й послідовно описувати, що сталося, бо повернення до події в пам’яті актуалізує травму. Особливо обережно треба ставитися до деталізації, що більше деталей пригадує дитина, то більша ймовірність повернення до сильних емоцій. Так, наприклад, не треба просити дитину описати ґвалтівника, того, хто стріляв, тощо, бо ці спогади можуть її довго переслідувати. Слід уникати розмови з дитиною про смерть. Маленькі діти не розуміють, що смерть — це назавжди, переживання незворотності смерті приходить до дитини в 7-8-річному віці, що робить її особливо вразливою. Мабуть, не варто питати, чи етично ставити дитині запитання на кшталт: «Твого вчителя вбили? Чи ти знайомий із тим, хто помер сьогодні?» Якщо ми ставимо собі таке питання, то відповідь одразу зрозуміла.

Ризик руйнування стосунків у реальному соціальному оточенні дитини внаслідок демонстрації її в медіа: Перетворення дитини на мішень для насмішок, знущань, цькування — це ймовірний наслідок втручання медіа в життєву ситуацію. Те, що дитина стала героєм телесюжету, робить її особливою, відмінною від решти дітей, що може спровокувати загострення раніше прихованих конфліктів і проблемних стосунків. Навіть дорослі можуть переглянути ставлення до дитини після сприймання її медійного образу, який зазвичай спрощує, стереотипізує, випинає лише окремі сторони особистості (на потребу сюжету чи редакторського задуму, логіки передачі).

Ризик знецінення дитинства в соціумі: Телебачення має значний вплив на формування менталітету й моделює ставлення соціуму до багатьох проблем свого існування. Формуючи порядок денний громадської думки, телебачення певною мірою визначає значущість тих чи інших тем. Із часткових випадків неетичної поведінки окремих журналістів, редакцій, каналів, мовників до дитини може сформуватися загальний тренд знецінення дитинства. А це ризик системний — негативні зміни в культурі, які порушують механізми її відновлення».

 

Проблема наявності в нормах журналістської моралі щодо дітей правового компоненту чи, інакше кажучи, їхньої суголосності з правами дитини важлива для журналістикознавства. Гіпотетично, паралельне юридичне існування цих моральних норм, по-перше: прояснює дещо суперечливі між собою положення моралі й, по-друге: спростує уявлення про довільність прийняття моральних норм працівниками ЗМІ.

Постановка питання про спорідненість журналістської моралі щодо дітей з офіційно закріпленими правами дитини пояснюється взаємозв’язком моралі та права загалом. Закони певного суспільства виражають його моральні погляди і водночас можуть підсилювати та навіть розвивати їх. Про це йдеться в науковій статті Юрія Самолюка «Співвідношення права і моралі», а їх тісний взаємозв’язок пояснено спільністю «єдиної духовної природи» та «єдиного ціннісного стрижня», яким для обох є справедливість.

Головний міжнародний правовий документ щодо захисту прав дітей – Конвенція ООН про права дитини, яку Україна ратифікувала у 1991 році. З 2001 року чинний Закон України «Про охорону дитинства», який в українському законодавстві у питанні захисту прав дітей є найдетальнішим та розроблений із урахуванням положень про права дитини інших чинних в Україні юридичних документів, зокрема Конституції України.

 

ТОМУ САМЕ НАЦІОНАЛЬНІ ТА МІЖНАРОДНІ СПЕЦІАЛІЗОВАНІ НА ПРАВАХ ДІТЕЙ ЮРИДИЧНІ ДОКУМЕНТИ, ПЕРЕДУСІМ, НЕОБХІДНО РОЗГЛЯДАТИ ЯК ПРАВОВУ ОСНОВУ МОРАЛЬНИХ НОРМ ЖУРНАЛІСТИКИ ЩОДО ДИТЯЧОГО ПИТАННЯ.

Наводимо нормативні акти, які стосуються захисту прав дітей у спорідненості із журналістикою:

  • Конституція України (зокрема, статті 24, 51, 52, 92);
  • Конвенція ООН про права дитини (зокрема, статті 12,13, 17, 39,40);
  • Закон України «Про охорону дитинства» (зокрема, ст. 5, 9, 20);
  • Закон України «Про телебачення і радіомовлення» (ст. 6, 28, 62);
  • Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (стаття 3, 26);
  • Закон України «Про інформацію»;
  • Закон України «Про захист суспільної моралі» (зокрема, ст. 7);
  • Сімейний кодекс України (зокрема, глави 13, 14);
  • Цивільний кодекс України (зокрема, статті 30, 31, 32, 242);
  • Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекс України (положення, які роз’яснюють спеціальні процедури допиту неповнолітніх, зокрема статті 168, 307, 308 Кримінально-процесуального кодексу);
  • Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (зокрема, ст. 9, 35);
  • Директива ЄС про аудіовізуальні медіапослуги (ст. 12, 27);
  • Керівні принципи ООН з питань правосуддя у справах, пов’язаних із участю дітей-жертв та свідків злочинів;
  • Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей;
  • Директива «Телебачення без кордонів» Європейського Союзу (ст.22);
  • Європейська Конвенція про транскордонне телебачення» (зокрема, ст. 7);
  • Рекомендації щодо норм і принципів висвітлення засобами масової інформації питань, які стосуються дітей;
  • Кодекс етики українського журналіста (Комісія з журналістської етики);
  • Кодекс мовлення (Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення).

Також, рекомендуємо для ознайомлення наступні публікації:

  • Дзьомба Н. Проблеми журналістської моралі щодо прав дитини / Наталія Дзьомба // Вісн. Націон. ун-ту “Львівська політехніка”. Сер. : Журналістські науки : зб. наук. пр. – 2018;
  • Діти в медіа: як висвітлювати й дотримуватися правил : Спеціальний звіт / ГО “Телекритика”; за заг. ред. Н. Лигачової, Д. Дуцик. – К., 2016. https://bit.ly/3QfwJ2T;
  • Діти та збройні конфлікти. Пам’ятка для журналістів, які працюють над сюжетами про дітей у збройному конфлікті. – Електрон. https://uni.cf/3atT2RD;
  • Дорожня карта // Діти в медіа: як висвітлювати й дотримуватися правил : Спеціальний звіт / ГО “Телекритика”; за заг. ред. Н. Лигачової, Д. Дуцик. – К., 2016. – https://bit.ly/3xnjbdS;
  • Кузнецова О. Правовий захист малолітніх і неповнолітніх від шкідливого впливу ЗМІ в Україні та за кордоном / Олена Кузнецова. – Електрон. https://bit.ly/3zAiK1J;
  • Медіа та права дитини: посібник для журналістів, створений самими журналістами / MediaWise; МГО “Інтерньюз Україна”. – 2009. https://bit.ly/3mjJn2W;
  • Методичні рекомендації з питань дотримання прав дитини засобами масової інформації, ухвалені Комітетом з питань свободи слова та інформаційної політики // Діти в медіа: як висвітлювати й дотримуватися правил: спеціальний звіт / ГО “Телекритика”; за заг. ред. Н. Лигачової, Д. Дуцик. – К., 2016. https://bit.ly/3NMq3ai;
  • Самолюк Ю. Співвідношення права і моралі / Ю. М. Самолюк // Судова апеляція. – 2009. – № 2(15). https://bit.ly/3GQIDvL