Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
11.11.2020

Щотижневий аналіз судової практики з трудового права

У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з трудового права НААУ розглядаємо щотижневі основні правові позиції Верховного Суду. Матеріал підготувала Вікторія Поліщук, адвокат, голова Комітету з трудового права НААУ, член Комітету з питань медіації НААУ, медіатор. 1.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 05.11.2020 р. у справі №540/2417/18 (адміністративне провадження №К/9901/19805/19, №К/9901/21376/19) щодо […]

У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з трудового права НААУ розглядаємо щотижневі основні правові позиції Верховного Суду. Матеріал підготувала Вікторія Поліщук, адвокат, голова Комітету з трудового права НААУ, член Комітету з питань медіації НААУ, медіатор.

1.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 05.11.2020 р. у справі №540/2417/18 (адміністративне провадження №К/9901/19805/19, №К/9901/21376/19) щодо поняття «нижча посада»

Прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

З метою встановлення розмірів посадових окладів державні органи поділяються за юрисдикцією, яка поширюється: 1) на всю територію України; 2) на територію однієї або кількох областей, міста Києва або Севастополя; 3) на територію одного або кількох районів, міст обласного значення. У державних органах відповідної юрисдикції забезпечується наявність усіх груп оплати праці, передбачених частиною першою цієї статті.

Між тим, Законом № 889-VІІІ не визначено поняття «нижча посада». Однак, проаналізувавши положення спеціального законодавства, можна дійти висновку, що нижчою посадою є посада державної служби, яка належить до нижчої групи оплати праці без урахування юрисдикції державного органу, а також посада державної служби у державному органі з нижчим рівнем юрисдикції в межах однієї групи оплати праці.

Детальніше з постановою можна ознайомитися за лінком 

2.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 05.11.2020 р. у справі № 826/1575/17 (адміністративне провадження № К/9901/2102/19) щодо встановлення премій державним службовцям

Премія є складовою заробітної плати, зокрема державного службовця, але не є обов`язковою її частиною. Встановлення премії має на меті заохотити, стимулювати до продуктивної праці, винагородити працівників залежно від індивідуальних чи колективних результатів їхньої роботи. Тобто в такій площині премія є додатковим видом заробітної плати (винагородою) заохочувального характеру, тож не може розглядатися як неодмінна, беззастережна виплата, яку працівник може вимагати від керівництва органу/установи, в якій працює, щоб йому призначили і виплатили.

Понад те, виплата премії, окрім як дотримання нормативних умов/правил, визначених, зокрема, внутрішнім положенням органу/установи, за яких її можна призначити, залежить також від фінансових можливостей цього органу (установи, організації).

Детальніше з постановою можна ознайомитися за лінком 

3.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 02.11.2020 р. у справі № 420/2976/19 (адміністративне провадження № К/9901/8179/20) щодо юрисдикції спорів, які пов’язані з вищими навчальними закладами

«Cуб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, за наведеною нормою суб`єктами владних повноважень можуть бути не лише органи, їхні посадові чи службові особи, а й юридичні чи фізичні особи, якщо їм делеговано певні владні управлінські повноваження.

Колегія суддів зазначає, що необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватися суб`єктом саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин.

Під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження в рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.

Заклад вищої освіти хоча і реалізує публічні інтереси держави під час здійснення освітнього процесу, однак не є суб`єктом владних повноважень у розумінні положень КАС України, не є органом управління освітою та не здійснює функцій суб`єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності, а ректор не є посадовою чи службовою особою суб`єкта владних повноважень.

Належність Національного університету «Одеська юридична академія» до юридичних осіб публічного права вказує лише на порядок створення цієї юридичної особи.

Ураховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом трудових прав позивачки, із чим вона частково погоджується, Суд вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Детальніше з постановою можна ознайомитися за лінком

4.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 02.11.2020 р. у справі № 482/1648/16-ц (провадження № 61-1779св17) щодо поновлення на роботі особи, яка проходила військову службу.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що громадяни України, призвані на строкову військову службу під час особливого періоду, користувалися передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України гарантіями щодо збереження місця роботи та середньомісячного заробітку.

Доводи касаційної скарги про те, що на момент укладання контракту ОСОБА_1 така умова проходження військової служби, як особливий період, не діяла, є неприйнятними, з огляду на таке.

Визначення «особливого періоду» наведено у Законі України

«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до статті 1 якого: мобілізація – це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; демобілізація – це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати мирного часу.

Відповідно до статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» особливий період – це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

За змістом наведених визначень навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19). Підстав відступити від зазначеного висновку Верховним Судом не встановлено.

Детальніше з постановою можна ознайомитися за лінком

5.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 02.11.2020 р. у справі № 227/7154/13-к (провадження № 61-20082св19) щодо доказів, які підтверджують втрату працездатності

Відповідно до пункту 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії: а) визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, у тому числі стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності (у процентах) працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням своїх трудових обов`язків; б) встановлюють потребу інвалідів у соціальній допомозі, що була б спрямована на полегшення наслідків погіршення здоров`я (протезування, засоби пересування, робочі пристосування, постійний догляд тощо).

Таким чином, належним і допустимим доказом підтвердження ступеня втрати професійної працездатності (у процентах) для застосування статті 1195 ЦК України є відповідний висновок МСЕК з визначенням відсотка втрати працездатності.

Детальніше з постановою можна ознайомитися за лінком