Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
28.07.2020

Щотижневий аналіз судової практики

У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету НААУ з трудового права продовжуємо щотижневий аналіз судової практики. Відтак, сьогодні розглянемо 7 правових позицій Верховного Суду. Матеріал підготувала Вікторія Поліщук, адвокат, голова Комітету НААУ з трудового права, член Комітету НААУ з питань медіації, медіатор. 1.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 22.07.2020 р. у справі […]

У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету НААУ з трудового права продовжуємо щотижневий аналіз судової практики. Відтак, сьогодні розглянемо 7 правових позицій Верховного Суду. Матеріал підготувала Вікторія Поліщук, адвокат, голова Комітету НААУ з трудового права, член Комітету НААУ з питань медіації, медіатор.

1.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 22.07.2020 р. у справі № 826/12446/17 (адміністративне провадження № К/9901/50378/18) щодо звільнення з посади директора Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як такого, що не пройшов випробування

Верховний Суд зробив правовий висновок, що у період випробувального терміну суб`єкт призначення з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатність виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки.

У разі, якщо суб`єкт призначення в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право його звільнити з причини незадовільного результату випробування.

При цьому суб`єкт призначення самостійно визначає, чи відповідає працівник посаді, на яку його призначено, і, визначаючи у цьому контексті критерії якості виконання роботи за посадою, наділений певною свободою розсуду.

2.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 22.07.2020 р. у справі № 826/18624/16 (провадження № К/9901/9521/19) щодо переведення державного службовця на вищу посаду державному органі

Згідно з частиною п`ятою статті 22 Закону № 889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Частиною першою статті 41 Закону № 889-VIII встановлено, що державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), – за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення;
2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), – за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу. Визначення рівнозначної посади міститься у пункті 6 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII та означає посаду державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

3.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 22.07.2020 р. у справі №826/3400/17 (провадження № К/9901/6240/19) щодо вирішення колективного трудового спору

Колективний трудовий спір (конфлікт) – це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:
а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;
б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;
в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;
г) невиконання вимог законодавства про працю.

Згідно зі статтею 6 Закону № 137/98-ВР, колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Законом, закінчилися, а відповіді від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців не надійшло.

Про виникнення колективного трудового спору (конфлікту) орган, який представляє інтереси найманих працівників або профспілки, зобов`язаний у триденний строк письмово проінформувати роботодавця, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням підприємства та Національну службу посередництва і примирення.

Національна служба посередництва і примирення складається з висококваліфікованих фахівців та експертів з питань вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) і має свої відділення в Автономній Республіці Крим та областях.

Національна служба посередництва та примирення у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів) не ухвалює рішень, які б зобов`язували сторін конфлікту до вчинення певних дій чи прийняття рішень або ж навпаки, ставали на заваді намірам сторін щодо врегулювання колективного трудового спору. Її завдання у цих правовідносинах полягає власне у тому, щоб допомоги, сприяти вирішити колективний трудовий спір (конфлікт), примирити сторін, тобто власне у посередництві, що вочевидь не передбачає ухвалення правових актів зобов`язального характеру.

4.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 р. у справі №826/9250/16 (адміністративне провадження № К/9901/19985/19) щодо звільнення Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів на підставі Закону України «Про очищення влади»

У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:

1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
2) прецедентного права національних конституційних судів;
3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
– «Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів» № 1481 (2006) (далі – Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));
– «Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» № 1096 (1996) (далі – Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенства права (далі – Керівні принципи ПАРЄ).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», пункту 72 частини першої статті 36 КЗпП України.

Суди попередніх інстанцій, крім іншого, встановили, що рішення про застосування щодо ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону, прийнято у зв`язку із обійманням ним з 29 квітня 2011 року по 29 червня 2014 року посади Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, що відповідає критеріям, визначеним у статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо «керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України». Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року – «керівника центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України».

Отже, стаття 2 Закону № 1682-VII містить перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), а стаття 3 цього ж Закону визначає критерії, на яких ґрунтується очищення влади (люстрація). Відтак, як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для звільнення позивача є виключно відомості про перебування позивача на посаді «керівника центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України».

З аналізу вимог Закону України «Про очищення влади» слідує, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема передбачених у статті 3 Закону № 1682-VII, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

5.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 р. у справі № 640/293/19 (адміністративне провадження № К/9901/5292/20) щодо строків звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби

Верховний Суд зробив правовий висновок, що системне тлумачення норм Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та Кодексу законів про працю України дозволяє дійти висновку, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Правову позицію аналогічного змісту висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постанові від 25 червня 2019 року в справі №9901/821/18.

6.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 р. у справі №810/1313/13-а (адміністративне провадження № К/9901/11957/18) щодо виконання рішення про поновлення на роботі

Верховний Суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення є відповідною підставою для звернення позивача до суду. При цьому, позивач наділений правом самостійно обирати спосіб захисту його порушених прав, як то шляхом звернення до суду з відповідним позовом, так і шляхом встановлення контролю за виконанням судового рішення про поновлення його на посаді.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 20 червня 2018 року по справі № 826/808/16.

7.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 р. у справі № 814/139/17 (адміністративне провадження № К/9901/33628/18) щодо трудових гарантій поліцейських під час скорочення

Пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (надалі – Закон № 580-VIII), який є спеціальним у випадку спірних правовідносин, передбачено підставу для звільнення поліцейського зі служби в поліції у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Водночас, вимогою статті 68 Закону № 580-VIII передбачений порядок призначення поліцейських на посади під час здійснення реорганізації: у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення. Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті. Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.

Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

Поліцейський, посада якого була скорочена, до дня його призначення на іншу посаду в поліції або звільнення зі служби в поліції зобов`язаний виконувати обов`язки за останньою посадою, яку він займав, якщо керівник органу (закладу, установи) поліції не покладе на нього інші обов`язки.

Якщо поліцейський, посада якого була скорочена, звернувся до керівника відповідного органу (закладу, установи) з клопотанням про надання йому відпустки, така відпустка може бути надана на підставах та в порядку, визначених цим Законом. Тривалість наданої відпустки у такому разі не може перевищувати загальну кількість днів, що залишилися до передостаннього дня двомісячного строку з дня персонального попередження поліцейського про можливе наступне звільнення зі служби в поліції.

Поліцейському, посада якого скорочена, грошове забезпечення виплачується включно до дня призначення на іншу посаду або до дня звільнення зі служби в поліції в розмірі, визначеному за останньою штатною посадою, яку він займав на момент її скорочення. Розмір щомісячної премії встановлюється рішенням керівника органу (закладу, установи) поліції.