Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
06.10.2020

Щотижневий аналіз судової практики

У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з трудового права НААУ продовжуємо щотижневий аналіз судової практики. Відтак, сьогодні розглянемо 5 правових позицій Верховного Суду. Матеріал підготувала Вікторія Поліщук, адвокат, голова Комітету з трудового права НААУ, член Комітету з питань медіації, що діє в складі НААУ, медіатор. 1.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від […]

У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з трудового права НААУ продовжуємо щотижневий аналіз судової практики. Відтак, сьогодні розглянемо 5 правових позицій Верховного Суду. Матеріал підготувала Вікторія Поліщук, адвокат, голова Комітету з трудового права НААУ, член Комітету з питань медіації, що діє в складі НААУ, медіатор.

1.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 р. у справі № 821/952/17 (адміністративне провадження № К/9901/21707/18) щодо затримки розрахунку при звільненні поліцейським

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення. Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства – КЗпП України.

З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Водночас, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Суд зазначає, що виплата поліцейським, які звільняються зі служби за власним бажанням, одноразової грошової допомоги при звільненні передбачена статтею 102 Закону №580-VIII, статтею 9 Закону №2262-XII, пунктом 10 Постанови №393. Указані законодавчі акти визначають, що така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби. Таким чином, непроведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18, від 22 травня 2020 року в справі №320/1263/19 та інших і Суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.

Детальніше зі справою можна ознайомитися за лінком http://reyestr.court.gov.ua/Review/91884094

2.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 р. у справі № 640/20160/18 (адміністративне провадження № К/9901/12548/20) щодо оцінки рівнозначності посад поліцейських

Зі змісту позовних вимог вбачається, що спірні правовідносини виникли з приводу застосування стосовно позивача підпункту 2 пункту 1 частини першої статті 65 Закону України “Про Національну поліцію”. Так, аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що її застосування можливе виключно в разі переміщення особи на рівнозначну посаду.

В свою чергу визначення рівнозначної посади міститься в Законі України “Про державну службу” та відповідно до статті 2 цього Закону означає посаду державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

Аналогічна правова позиція щодо надання оцінки рівнозначності посад поліцейських із врахуванням положень Закону України “Про державну службу”, викладена у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 820/6677/16, і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.

Детальніше зі справою можна ознайомитися за лінком http://reyestr.court.gov.ua/Review/91883982

3.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 р. у справі № 120/1407/19-а (адміністративне провадження № К/9901/30480/19) щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Аналіз статей 116, 117 КЗпП України, які передбачають обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні, а також те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, дають підстави для висновку, що в спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні навіть ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем.

Перед усім такий висновок відповідає висновку Верховного Суду висловленому, зокрема, у справах №802/28/16-а (постанова від 20 червня 2018 року) та №823/761/17 (постанова від 25 липня 2019 року), №440/2896/19 (постанова від 25 червня 2020 року).

Детальніше зі справою можна ознайомитися за лінком http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/91884109

4.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 р. у справі №826/14043/17 (адміністративне провадження №К/9901/4965/19) щодо кваліфікації вимушеного прогулу та щодо строку на звернення до суду

Аналіз частини першої статті 94 КЗпП, частини першої статті 1, статті 2 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР “Про оплату праці”, з урахуванням офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП, статей 1, 12 Закону України “Про оплату праці”, викладеного в Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013, дає підстави для висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не може кваліфікуватися як плата за виконану роботу, тобто ці кошти не є заробітною платою, що підлягає виплаті на підставі трудового договору.

Отже, строк пред’явлення позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у спорі щодо прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби обмежується одним місяцем з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Детальніше зі справою можна ознайомитися за лінком http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/91884176

5.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 р. у справі №826/4227/18 (адміністративне провадження №К/9901/13797/19) щодо стягнення заборгованості по заробітній платі за період з березня 2014 року по листопад 2014 року під час роботи в Головному управлінні Міндоходів в Автономній Республіці Крим

При розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно враховано підпорядкованість територіальних органів, у тому числі Міндоходів в АР Крим – Міндоходів України, яке є головним розпорядником бюджетних коштів і правонаступником якого є ДФС України.

Зважаючи на викладене, враховуючи виключність обставин цієї справи, відсутність у 2014 році правового механізму виплати заробітної плати працівникам територіальних органів Міндоходів України на тимчасово окупованій території України, а також те, що територіальний орган міністерства утворюється в межах коштів, передбачених на утримання відповідного міністерства, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що ДФС України як правонаступник Міндоходів України є державним органом, відповідальним за виплату заборгованості по заробітній платі позивачеві.

Верховний Суд зауважує, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про відсутність підстав для стягнення із ДФС України на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за спірний період, надано не було. При касаційному розгляді враховано правову позицію, висловлену Верховним Судом у постановах від 10 травня 2019 року в справі №810/7085/14 та від 02 липня 2020 року в справі №810/1314/18.

Водночас Верховний Суд уважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ГУ ДФС у Херсонській області не несе майнових прав та обов`язків щодо виплати заробітної плати позивачеві. З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за спірний період з ДФС України.

Детальніше зі справою можна ознайомитися за лінком http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/91884038