Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
15.09.2020

Щотижневий аналіз судової практики

У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з трудового права НААУ продовжуємо щотижневий аналіз судової практики. Відтак, сьогодні розглянемо 5 правових позицій Верховного Суду. Матеріал підготувала Вікторія Поліщук, адвокат, голова Комітету з трудового права НААУ, член Комітету з питань медіації, що діє в складі НААУ, медіатор. 1.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від […]

У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з трудового права НААУ продовжуємо щотижневий аналіз судової практики. Відтак, сьогодні розглянемо 5 правових позицій Верховного Суду. Матеріал підготувала Вікторія Поліщук, адвокат, голова Комітету з трудового права НААУ, член Комітету з питань медіації, що діє в складі НААУ, медіатор.

1.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 р. у справі №806/1149/16 (адміністративне провадження №К/9901/6919/18) щодо звільнення у зв`язку з реорганізацією державного органу

Системний аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини, свідчить, що вирішуючи спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджений він за два місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року).

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Тобто, звільнення, у зв`язку з реорганізацією державного органу, може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. В іншому випадку – дія трудового договору працівника продовжується.

Детальніше зі справою можна ознайомитися за лінком http://reyestr.court.gov.ua/Review/91445056

2.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 р. у справі №280/2659/19 (адміністративне провадження № №К/9901/9568/20, К/9901/9651/20) щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення

Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та нормами чинного законодавства не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 01 березня 2018 року в справі №818/149/17, від 23 червня 2020 року в справі № 802/1184/16-а, від 03 липня 2020 року №П/811/835/16 та ін., що відповідає також правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року (у справі № 6-511цс16) та правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 826/808/16.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, то статтею 5-1 КЗпП України установлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення є відповідною підставою для звернення позивача до суду. При цьому, позивач наділений правом самостійно обирати спосіб захисту його порушених прав, як то шляхом звернення до суду з відповідним позовом, так і шляхом встановлення контролю за виконанням судового рішення про поновлення його на посаді.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 20 червня 2018 року по справі № 826/808/16.

Детальніше зі справою можна ознайомитися за лінком http://reyestr.court.gov.ua/Review/91444953

3.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 р. у справі №537/2849/17 (адміністративне провадження №К/9901/30057/18) щодо зарахування навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі до стажу роботи особі на посаді судді

Відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону №2453-VI, (у редакції, чинній до 28 березня 2015 року), судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Крім того, відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», (чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді більше 10 років) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Отже, до загального стажу роботи позивача, який дає право на відставку належить враховувати, крім роботи на посаді судді (15 років 3 місяці 22 дні) і в органах прокуратури (5 років 17 днів), половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 5 місяців).

Таким чином, невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, є неправомірним. Ураховуючи вищенаведене, суди дійшли вірного висновку, що до стажу роботи позивача на посаді судді, зараховується половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 6 березня, 19 червня 2018 року, 28 листопада 2019 року (справи №№308/6953/17, 243/4458/17, 428/3117/17, відповідно). Детальніше зі справою можна ознайомитися за лінком http://reyestr.court.gov.ua/Review/91444862

4.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 р. у справі № 807/1171/16 (адміністративне провадження № К/9901/21983/18) щодо звільнення особи у зв`язку з виходом на роботу основного працівника

Колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на обов`язок відповідача здійснити його працевлаштування та наявність у нього переважного права на залишення на роботі, оскільки, як правомірно враховано судами, звільнення ОСОБА_4 відбулось не з підстав змін в організації виробництва і праці, а у зв`язку з виходом на роботу основного працівника, на час відсутності якого позивач перебував на посаді. Суд зазначає, що у разі звільнення з підстави, передбаченої пунктом 8 частини 1 статті 51 Закону №1697-VІІ, обов`язок здійснити працевлаштування позивача не передбачений.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справі №813/348/17 від 22 жовтня 2019 року.

Детальніше зі справою можна ознайомитися за лінком http://reyestr.court.gov.ua/Review/91414887

5.Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 р. у справі №826/3730/16 (адміністративне провадження №К/9901/22415/18) щодо невиплати належних працівнику при звільненні сум у відповідні строки

Умовою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки саме з вини власника або уповноваженого ним органу.

У день свого звільнення – 28.11.2014, ОСОБА_1 не працювала і при її звільненні з нею не було проведено остаточного розрахунку. Лише 23.12.2014 ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із вимогою щодо надання довідки про розмір заборгованості з належної їй до виплати заробітної плати. Тобто, строки проведення остаточного розрахунку зі звільненим працівником відповідно до статті 116 КЗпП України у випадку спірних правовідносин повинні обраховуватись з дати звернення позивача із зазначеною вимогою.

Листом ДСА України від 20.11.2014 №11-5385/14 відповідача було повідомлено, що розрахунок фонду оплати праці на листопад-грудень 2014 року необхідно здійснити виходячи виключно із чисельності працівників, які виявили бажання продовжувати свої обов`язки в судах на території, що контролюється українською владою. При цьому, ДОАС звертався до ДСА України за роз`ясненнями з проблемних питань, пов`язаних зі зміною місця знаходження та фінансування суду, в тому числі, щодо розрахунків по заробітній платі з працівникам, які станом на 01.12.2014 не надали згоди продовжувати виконання своїх обов`язків.

Листом ДСА України від 05.03.2015 №11-4550/15 відповідача повідомлено, що з огляду на лист від 20.11.2014 №11-5385/14, питання щодо остаточного розрахунку заробітної плати працівникам, які звільнились у серпні-листопаді 2014 року, може бути вирішене лише в судовому порядку.

Заробітна плата позивачу за період її роботи в ДОАС, під час його знаходження у м. Донецьк, нараховувалась на банківський рахунок, відкритий у ПАТ “Банк “Фінанси та кредит”. Проте, на підставі постанови Правління Національного банку України “Про призупинення здійснення фінансових операцій” від 06.08.2014 №466, внаслідок запровадження надзвичайного режиму роботи банківської системи, було призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою.

На переконання суду касаційної інстанції, наведені обставини беззаперечно свідчать про відсутність з боку Донецького окружного адміністративного суду вини щодо невиплати належних ОСОБА_1 при звільненні сум у відповідні строки і суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку з приводу відсутності підстав для задоволення вимог позивача про стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум за період з 06.01.2015 по 05.10.2016 у сумі 38616,35 грн. Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах вже були висловлені Верховним Судом у постанові від 24.05.2019 у справі №805/532/17-а.

Детальніше зі справою можна ознайомитися за лінком http://reyestr.court.gov.ua/Review/91414788