Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
04.11.2020

Огляд рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються трудових прав

Вища школа адвокатури НААУ спільно з Комітетом з трудового права НААУ розпочинають нову щотижневу рубрику «Огляд рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються трудових прав». Матеріал підготувала Вікторія Поліщук, адвокат, голова Комітету з трудового права НААУ, член Комітету з питань медіації НААУ, медіатор. Рішення Європейського Суду з прав людини від 19.04.2005 р. по справі […]

Вища школа адвокатури НААУ спільно з Комітетом з трудового права НААУ розпочинають нову щотижневу рубрику
«Огляд рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються трудових прав». Матеріал підготувала Вікторія Поліщук, адвокат, голова Комітету з трудового права НААУ, член Комітету з питань медіації НААУ, медіатор.

Рішення Європейського Суду з прав людини від 19.04.2005 р. по справі “Долгов проти України” (Заява N 72704/01) щодо затримки у виконанні рішень Комісії по трудових спорах (порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) Обставини справи. У вересні 1999 року заявник звернувся з двома скаргами до Комісії по трудових спорах Державного відкритого акціонерного товариства шахти “Іловайська” (його колишній роботодавець, далі – Шахта) про відшкодування заборгованості з заробітної плати в сумі 1535,02 грн за виконану ним роботу в 1997 та 1999 роках.

19 жовтня 1999 року Комісія вирішила, що перша частина скарги повинна бути задоволена і Шахта повинна виплатити заявнику заборгованість в сумі 687,61 грн за вересень, жовтень, листопад і грудень 1997 року.

11 листопада 1999 року Комісія зобов’язала Шахту сплатити належну заявнику заробітну плату. 6 грудня 1999 року Харцизький міський відділ виконавчої служби відкрив виконавче провадження на підставі цього зобов’язання. Однак воно не було виконане у зв’язку з відсутністю коштів у Шахти.

У лютому 2000 року заявник звернувся до Шахти з заявою про розірвання трудового договору. 7 березня 2000 року заявник знову звернувся до Комісії зі скаргою про стягнення заробітної плати, яка належала йому при звільненні, та скаргою на виконання посвідчення від 11 листопада 1999 року.
16 травня 2000 року Комісія, розглянувши другу скаргу заявника, вирішила, що заявнику повинна бути сплачена заборгованість у сумі 847,42 грн (за березень, травень, червень, вересень, жовтень і листопад 1999 року).

14 червня 2000 року Комісія видала посвідчення N 42 (на суму 687,61 грн) та N 43 (на суму 847,42 грн), визнавши борги Шахти перед заявником. 10 серпня 2000 року Харцизький відділ виконавчої служби відкрив виконавче провадження на підставі цих посвідчень. Державний виконавець встановив строк для їх виконання, але рішення Комісії не були виконані у зв’язку з відсутністю коштів у Шахти. 12 червня 2002 року Господарський суд Донецької області розпочав провадження у справі про банкрутство Шахти та заборонив примусовий продаж майна Шахти.

24 листопада 2003 року Харцизький міський суд відхилив скаргу заявника щодо неспроможності державного виконавця виконати рішення і відшкодування в зв’язку з цим моральної шкоди як необґрунтовану. Це рішення не було оскаржене і таким чином набуло статусу остаточного. 22 січня 2004 року Шахта виплатила заявнику всю заборгованість з заробітної плати у сумі 1535,00 грн відповідно до рішень Комісії.

Правові висновки ЄСПЛ. Рішення Комісії по трудових спорах, як у справі заявника, може прирівнюватись до рішення суду, і держава несе відповідальність за його невиконання. Суд відмічає, що держава відповідає за борги підприємства вугільної промисловості, яке залучене у цій справі. Суд іще раз зауважує, що затримка у виконанні рішення за певних обставин може бути виправдана, але не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, що захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. Заявник не повинен був мати перешкоди у отриманні прибутку згідно з рішеннями, винесеними на його користь, які були дуже важливі для нього та його сім’ї, на підставі стверджуваного важкого фінансового становища в державі.

Суд звертає увагу, що існувало два рішення Комісії по трудових спорах, які залишались невиконаними тривалий період часу. Рішення Комісії від 11 листопада 1999 року і 16 травня 2000 року залишались повністю невиконаними до 22 січня 2004 року, коли заявнику була виплачена заборгованість. Він також зазначає, що ці рішення були виконані тільки після направлення заяви на комунікацію з Урядом-відповідачем.

Узагальнюючий висновок. Неспроможність органів влади вжити потрібні заходи для виконання рішень Комісії протягом більш чотирьох років та двох місяців (посвідчення N 42) і більш трьох років та восьми місяців (посвідчення N 43) позбавляє положення п. 1 ст. 6 Конвенції його сенсу.