25 жовтня 2019 року у Вищій школі адвокатури НААУ відбудеться захід підвищення кваліфікації адвокатів на тему: «Cудова експертиза та експертні дослідження у сфері інтелектуальної власності» лекторами якого виступатимуть Ігор Стародубов, к.ю.н., Президент ВГО «Союз експертів України», директор Центру судової експертизи та експертних досліджень, ДСА України, судовий експерт, патентний повірений та Микола Потоцький, д.ю.н., адвокат, голова Комітету з інтелектуальної власності НААУ.

Вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності потребує застосування спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, тому висновок експертного дослідження залишатиметься ключовим доказом, який суд враховує, ухвалюючи відповідне рішення.

Разом з тим, саме від адвоката, який представляє сторону справи, збирає та формує доказову базу, розробляє правову позицію, вчасно реагує на докази, які подаються сторонами у справі, звертає увагу суду на «пороки» відповідних документів, досить часто залежить те, наскільки експерт буде забезпечений об’єктивною та достовірною інформацією, а відтак, і наскільки висновок, складений на підставі таких матеріалів справи, відіграватиме визначальну роль у вирішенні спору.

Саме тому, Вищою школою адвокатури НААУ організовано захід, присвячений судовій експертизі, лекторами якого виступлять судовий експерт та адвокат, а напередодні цього заходу ми поспілкувались з Ігорем Вадимовичем Стародубовим щодо питань, які частіше за все хвилюють адвокатів, які представляють інтереси сторін в ІР-спорах.

1. Ігорю Вадимовичу, судові експерти часто цитують положення процесуальних кодексів про те, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили. Проте, без перебільшення можна стверджувати, що жодне рішення щодо ІР-спорів, принаймні з питань промислової власності, не ухвалюється без висновку експертизи. На Вашу думку, які причини того, що суду настільки важливо, ухвалюючи рішення, заручитись позицією судових експертів?

На скільки нам з Вами відомо, висновок експерта, це дійсно лише один із засобів доказування у справі, який не має для суду заздалегідь встановленої сили, проте цей засіб суттєво вирізняється з числа інших засобів доказування.

По-перше тим, що він містить фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність певних обставин справи, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін.

По-друге, процесуальним законодавством встановлені відповідні процедури залучення та оцінки вказаного доказу, який виникає із застосуванням спеціальних знань. Тобто суд повинен аргументовано (вмотивовано), я підкреслюю це слово, відмовити в залученні вказаного доказу, та надати йому оцінку.

Взагалі судова експертиза, є основним засобом доказування, який сприяє всебічному, повному й об’єктивному дослідженню обставин справ, який забезпечується основними принципами судово-експертної діяльності, які полягають у законності, незалежності, об’єктивності і повноти дослідження, та гарантуються Законом України «Про судову експертизу» та процесуальним законодавством.

2. Чинні процесуальні закони вже не містять вимоги про те, що висновок експерта має готуватися виключно особою, яка має статус судового експерта. Наразі, експертом може бути будь-яка особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з’ясування відповідних обставин справи. Які на Вашу думку є ризики і переваги того, що готувати висновки може будь-яка особа, яка не є атестованим судовим експертом?

Дозвольте трохи уточнити Вашу тезу відносно того, що «Чинні процесуальні закони вже не містять вимоги про те, що висновок експерта має готуватися виключно особою, яка має статус судового експерта», це не зовсім так. Дійсно відповідно до більшості чинних процесуальних кодексів «Експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з'ясування відповідних обставин справи». Тож відповідно до вказаної норми може здатись що законотворець прирівнює судового експерта, який має відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестований та отримав кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом із будь-яким фахівцем у відповідній галузі знань.

Проте, ми забуваємо з Вами, що у процесуальному законодавстві з 2017 року з’явилась норма яка зазначає, що «Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз», що відсилає нас до галузевого закону, який регламентує зазначену діяльність, це Закон України «Про судову експертизу».

У вказаному Законі починаючи з 03.10.2017 у статті 4, норма про те що «незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються: процесуальним порядком призначення судового експерта», була змінена на «незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються: визначеним законом порядком призначення судового експерта», а в статті 9 зазначено, що «особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом». Проте, як «інші фахівці» в Законі (стаття 7) зазначено «інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом».

Стаття 7 Закону встановлює, що «Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом».

Тож на практиці «особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів».

3. З уведенням до процесуальних кодексів положення згідно з яким висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи, наразі склалась ситуація за якої сторонами справи подаються протилежні та взаємовиключні висновки. Часто таки висновки готуються на підставі дослідження однакових матеріалів справи. Розкажіть, будь ласка, про ймовірні причини такого, і чи не призведе це до нівелювання ролі висновку експертизи, як джерела спеціальних знань?

Так дійсно прикро спостерігати за тим, як змінюється ставлення суддівського корпусу до висновку судового експерта. Для мене завжди висновок судового експерта був відомостями, що містять фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність певних обставин справи, який відображає дійсну картину, та є допомогою суді, визначитись з об’єктивністю вимог і заперечень сторін. Проте коли перед суддею з’являються протилежні та взаємовиключні висновки, дійсно довіра до такої інституції, як судова експертиза втрачається.

За будь-яким напрямком діяльності, повинен бути контроль, а за таким напрямком як судова експертиза, яка впливає на прийняття процесуальних рішень, а від-так і на вирішення спорів взагалі більш за все. Такий контроль можливий завдяки прийняттю, та неуклінному дотриманню методик проведення судових експертиз. На теперішній час у нашій державі відсутній орган, який би міг встановити відповідність висновку судової експертизи затвердженій методиці, функції контролю покладені на Міністерство юстиції України, проте на практиці він не здійснює та і не може здійснювати контроль за всіма інституціями державних спеціалізованих установ належать, такими як науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров’я України, експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

На практиці функції контролю, відповідно до процесуального законодавства, зводяться до оцінки висновку суддею, як доказу, на відповідність іншім матеріалам справи. Проте нажаль суддя юрист, і він не здатний надати належну оцінку рівню спеціальних знань експерта, який проводить дослідження.

4. Процесуальний закон містить норму про те, що суд призначає експертизу у справі, якщо, висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності. Очевидно, що взаємовиключні висновки, можуть бути оцінені судом, як такі, що викликають обґрунтовані сумніви. А як Ви ставитесь до такого способу викликати у суду обґрунтовані сумніви щодо висновку, як «рецензування поза межами, передбаченими Порядком»? Чи поширюється на особу, яка здійснює таке «рецензування» відповідальність, передбачена Кримінальним кодексом України?

Питання рецензування висновків судових експертів досить дискусійне, та потребує більш детального роз’яснення. Нормативно-правові актами, які регулюють рецензування є:

Порядок проведення рецензування висновків судових експертів та висновків експертних досліджень, затверджений наказом Мін’юсту від 25.05.2015 №775/5;

Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затверджене наказом Мін’юсту від 3.03.2015 №301/5;

Інструкція про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих установах, затверджена наказом Мін’юсту від 12.12.2011 №3505/5.

Ці документи є внутрішніми документами Міністерства юстиції України, та не поширюються на інституції державних спеціалізованих установ, таких як науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров’я України, експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України. Не існує жодного нормативного акта, який би визначав єдиний порядок проведення рецензування. Орган який здатен проводити таке рецензування не визначено. Також у жодному з процесуальних кодексів не існує посилання на такий процесуальний документ, як «рецензія».

Із цього можна зробити висновок, що рецензування експертних висновків за запитами сторін судового процесу законодавчо не регулюється. Відтак, доходимо висновку, що не існує можливості та підстав для визнання рецензій допустимим доказом.

Відповідно до зазначених вище нормативних документів Міністерства юстиції України, рецензування висновку судового експерта є одним з елементів контролю за якістю судових експертиз, проте як зазначено вище не існує жодного нормативного акта, який би встановлював єдині вимоги до порядку та органу, який здатен проводити таке рецензування.

Проте треба зазначити, що адвокати доволі часто застосовують такий механізм, як рецензування висновку судового експерта, намагаючись таким чином вплинути на сприйняття судом відомостей викладених у висновку судового експерта. Також треба зазначити, що в Україні за останні 40 років жоден експерт не був притягнутий до кримінальної відповідальності за таке правопорушення. Питання важливості та цінності рецензування, як одного з інструментів забезпечення підвищення якості судочинства шляхом підвищення якості проведення судових експертиз потребують більш активного роз’яснення.

5. Сьогодні однією з найбільш очікуваних подій у сфері захисту прав інтелектуальної власності є початок роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Однією з причин створення цієї судової інстанції було повсякчасне призначення судових експертиз, і, відповідно, пов'язаний з цим тривалий розгляд справи. Як Ви вважаєте, які трансформації очікують судову експертизу у сфері інтелектуальної власності та чи зможе ІР-суд повністю відмовитись від звернення до експертизи, як до джерела спеціальних знань?

Створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності, викликано вимогами світових стандартів, та вже давно є показником зрілості суспільства, та поваги до приватної власності, де інтелектуальна власність є найголовнішою.

Як вже зазначалось мною раніше, нажаль суддя юрист, а питання захисту права інтелектуальної власності дуже часто лежать за межами юридичних знать, та потребують технічних, філологічних, маркетингових, лінгвістичних та інших знань. І суддя-юрист, не має можливості вирішити питання суті спору про захист інтелектуальної власності, спираючись лише на доводи сторін, оскільки кожна з них є зацікавленою. Тож потреба у спеціальних знаннях буде існувати завжди.

Проте, скоріш за все, враховуючи спеціалізацію суддів Вищого суду з питань інтелектуальної власності виключно на об’єктах інтелектуальної власності, потреба дещо трансформується у бік отримання більш специфічних знань, таких як технічні, фармацевтичні, у сфері комп’ютерних програм, та скоріш за все відпаде в сфері порівняння знаків для товарів і послуг, промислових зразків оскільки ці питання лежать більш в юридичній площині ніж у технічній.

Нагадаємо, що 25 жовтня 2019 року у ВША НААУ відбудеться семінар, під час якого будуть розглянуті актуальні питання судової експертизи у сфері інтелектуальної власності http://www.hsa.org.ua/cudova—ekspertyza—ta—ekspertni—doslidzhennya—u—sferi—intelektualnoyi—vlasnosti/